У 1767 році Мельниця-Подільська отримала Магдебурзьке право, тобто стала офіційно вважатися містечком. Як і в багатьох інших містечках та селах, тут була своя шляхетська резиденція – садиба з палацом і парком. Першими землевласниками тут були магнати Лянцкоронські, та пізніше, на початку 19 століття містечко перейшло до графів Дунін-Борковських. (Цей рід мав також маєток у Городку над Дністром (Заліщицький район). У той же час тут був закладений перший маєток-резиденція Дунін-Борковських з невеликими одноповерховим палацом. У другій половині 19 століття господарював тут Мечислав Ігнацій Дунін-Борковський, який почав розбудову нової, значно багатшої резиденції. Це вже двоповерховий палац у стилі з елементами неоготики, асиметричної будови. По кутах будівлі містилися дві триповерхові вежі, причому вони були різної форми: квадратна і багатокутна. Фасад між вежами містив по 9 вікон на кожному поверсі, посередині – портал на 3 вікна з балконом та двома гострими вежечками-шпилями по боках. Декор включав також фронтон з родовим гербом, руст на першому поверсі і сандрики на вікнах другого, різьблені карнизи, тощо. Як і в багатьох палацах знаті, були тут і розкішні інтер'єри, колекція меблів та антикваріату...
Мельницький палац дещо перегукувався своїм виглядом з палацом у Городку, однак був значно розкішнішим. Та от доля йому випала гірша. На відміну від другого, котрий хоч і радикально перебудований, та стоїть і нині, двір у Мельниці сильно постраждав у Першу Світову війну, і вже так і не відродився (хоча граф жив тут аж до 1939 року включно, тобто до першого приходу радянської влади). Пізніше палац повністю розібрали, і зараз від нього немає і сліду. Від маєтку залишився великий, площею понад 7 га, занедбаний лісопарк у центрі містечка, поруч із територією церкви. Якщо західна його частина ще має стежки, дитячий майданчик і галявину, то східна – суцільні хащі. Тут збереглися старі дерева, зокрема старий ясен, який оцінють віком у 250 років та кілька тополь. Був і значно більший ясен, та він, на жаль, станом на 2016 рік являв собою лише незначні залишки пенька. Збереглася і одна допоміжна будівля маєтку, що нині слугує відділом місцевої лікарні. На фасаді цього двоповерхового флігеля можна побачити дату "1871", він не має якихось особливих архітектурних прикрас, окрім башточок по кутах. Тому зараз фактично головним, що нагадує про присутність тут роду Дуніних Борковських, є стара каплиця на польському цвинтарі у північній частині Мельниці-Подільської.
Цей старовинний шляхетський рід тісно вплівся у історію України, він мав також українську гілку. Була колись у Львові і вулиця Дунін-Борковських (нині - Максима Залізняка), а на Личаківському цвинтарі є дві каплиці, де спочивають представники цього роду.
Petro
.
