Домінантою старого цвинтаря на околиці Дзвинячки є каплиця-усипальня Кеншицьких-Козебродських, споруджена у 1871 році зусиллями графині Олени Козебродської. За іншою інформацією, вона належала ще роду Кеншицьких, котрі були власниками села раніше, з початку 19 століття. Власне панський двір з палацом та палацовою каплицею розміщався на північ від центру села, біля великого ставка на річці Дзвіна. Споруда була покинута і імовірно розграбована у радянські часи. Станом на кінець 80 років будівля перебувала у жалюгідному стані. Лише у 2007 році каплиця була відновлена, та на жаль, велика кількість архітектурних елементів при цьому втрачена, а стіни вкриті недоречним тиньком типу "короїд". Під пластом цього тиньку цілком зникли фіґурні різьблені карнизи та рельєфи на фасаді. Немає нині ані старовинних фіґур на раменах фронтона, ані бічних вікон, ані масивних кованих решіток, ані старовинних дерев'яних дверей. За винятком старовинного герба і двох кам'яних хрестів споруда являє собою типову сучасну будівлю.
Дзвинячка відома і тим, що тут проживав архиєпископ Зигмунт Щенсни Фелінський, проголошений католицькою церквою святим у 2009 році. Доля цієї людини була непростою. Народившись на Волині у селі Воютин у сім'ї місцевої шляхти у 1822 році, він навчався у закладах освіти Луцька і Кременця. У ті часи землі Волині належали царській Росії, проте серед тамтешніх поляків активно розвивалися бунтарські та незалежницькі настрої. Брала участь у цих течіях і мати Зигмунта, за що була відправлена у заслання, а майно родини – конфіскували. Фелінському таки вдалося продовжити освіту, причому він мав потяг і здібності також до точних наук, закінчивши з відзнакою Московський університет. Далі він продовжував студії у Европі, де познайомився з багатьма видатними співвітчизниками, зокрема з Адамом Міцкевичем та Юліушем Словацьким. Та все ж потяг до духовності переміг, Зигмунт повернувся на російські землі, де розпочав богословські студії, спершу у Житомирі а згодом – у Санкт-Петербурзі. Був висвячений на священика у 1855 році, служив там же у Петербурзі, де заснував також згромадження сестер францисканок.
У 1862 році Фелінський був висвячений на єпископа і призначений архиєпископом варшавським. Це була непроста місія, адже він перебував між "молотом і ковадлом": радикальні польські кола звинувачували його у лояльності і співпраці до царського уряду, а Петербург – навпаки, у підтримці революціонерів-незалежників. Врешті, відкрито виступивши на захист ув'язнених священиків, архиєпископ остаточно втратив підтримку царя і, пробувши у Варшаві лише трохи більше року, був відправлений на заслання, хоча Папа Пій IX продовжував іменувати його Варшавським Архиєпископом. З. Фелінський прожив у глибині Росії, у місті Ярославль наступні 20 років (з 1863 по 1883), не поступившись своїми принципами та переконаннями і продовжуючи перебувати варшавським архиєпископом. Лише у 1883, коли закінчився термін заслання, він отримав дозвіл повернутися на рідні землі, однак шлях у Варшаву був закритий. Графи Козебродські запросили Фелінського своїм капеланом у село Дзвинячку, на землі Австро-Угорщини. Тут архиєпископ прожив останні 12 років свого життя, будучи капеланом у панів Козебродських, за його сприяння був споруджений місцевий костел, він любив гуляти околицями, зокрема до джерела, названого нині у його честь.
Фелінський помер у Кракові 17 вересня 1895 року у Кракові, на шляху у Дзвинячку з міста Карлові Вари, де він перебував на лікуванні. Там його і поховали, проте вже 20 жовтня прах перенесли у каплицю у Дзвинячці, де він спочивав аж до 1920 року. Це вже був час Другої Речі Посполитої, і тоді цього видатного польського достойника перепоховали у столиці, у Варшавському кафедральному соборі св. Івана Хрестителя. У 2002 році Папа Іван-Павло II проголосив З.Фелінського блаженним, а у 2009 Папою Бенедиктом XVI він був причислений до лику святих католицької церкви.
Roman
