Михайлівський Золотоверхий собор у Києві був зведений упродовж 1108 – 1113 р., знаходився над старовинним Боричевим узвозом, на обриві Старокиївської гори, яка виходила до Дніпра, і був присвячений покровителеві української столиці – архангелу Михаїлу.
Цей величний собор збудували з каміння і цегли на вапняно-цем'янковому розчині технікою "мішаної кладки" за наказом онука Ярослава Мудрого – Святополка ІІ Ізяславовича. Згідно з народними переказами, саме перемога князя Святополка над половцями спонукала його збудувати цей храм як подяку заступникові давньоруського воїнства – архангелу Михаїлу. Урочисте освячення цієї святині відбулося у 1113 р. Цікавим є те, що роки початку і завершення будівництва Михайлівського собору вказані у славетному літописі "Повість минулих літ".
При монастирі у княжі часи існували три храми, проте до нашого часу збереглися лише відомості про Михайлівський собор, який у своєму архітектурному вирішенні був хрестово-купольний шестистовпний храм з однією банею і трьома нефами. Єдиний купол, який у ті далекі княжі часи у Києві сяяв позолотою, це був купол Михайлівського собору, власне через це храм і отримав назву Золотоверхого. Крім того, храм прикрашали мармур, мозаїка та дорогоцінні ікони, а його стіни оздоблювали фрески, які принесли Михайлівському світову славу. У часи Київської Русі він вважався однією з найбільш довершених монументальних споруд давнього Києва. Тут знаходилися мощі св. Варвари, які привезла до столиці дружина князя Святополка, донька візантійського імператора – Комнина, у хрещенні Варвара. У часи монголо-татарської навали, у 1240 р. храм пограбували і частково знищили, знявши при цьому позолочені бані. Не дивлячись на це, храм продовжував свою діяльність. Більше того, вже з XІV ст. він вважається соборним храмом однойменного монастиря.
Упродовж XV – XVІІІ століть собор неодноразово вдосконалювали, перебудовували і поступово розширювали, внаслідок цих реконструкцій він набув ознак барокового стилю. Відомо, що вигляд храму був зафіксований на плані Києва 1688 р., з якого видно, що ця київська святиня перебувала в оточенні земляних укріплень, які набули бастіонних ознак. Тогочасний собор складався з двох'ярусного ядра, перекритого трьома двосхилими дашками, що були зорієнтовані у поздовжньому напрямку. Будівля була покрита характерним для XVІІ ст. складчастим дахом, над яким підносилися центральна і західна шоломоподібні бані, які увінчувалися хрестами. З південної сторони до храму прилягав низенький притвор під односхилим дахом. На цьому плані також проглядається умовно позначена огорожа з надбрамною дзвіницею, яка подібна у своєму архітектурному вирішенні до тогочасних дерев'яних дзвіниць Києво-Печерського і Софійського монастирів, у її нижньому прямокутному ярусі був арковий проїзд, а завершувалася вона грушоподібною бароковою банею.
У ті часи, наприкінці XVІІ ст. за підтримки козацької старшини часів гетьмана Івана Мазепи до північної стіни Михайлівського собору прибудували низький мурований приділ з невеличкою банькою з метою зберігання мощей св. Варвари. У зв'язку з цим на межі XVІІ – XVІІІ ст. коштом українського гетьмана І. Мазепи спеціально було облаштовано срібну раку вагою майже 32кг., що вважалася видатним витвором тогочасного українського золотарства.
Славетний гетьман І. Мазепа прикрасив Михайлівський Золотоверхий собор багатими і вишуканими формами козацького бароко, завдяки чому цей собор не поступався найвеличнішим храмам у Європі. Саме за часів правління цього гетьмана у святині проводилися відновлювальні роботи, внаслідок яких влаштували бічні бані і вирівняли зовнішній карниз храму, таким чином цей храм перетворився на семибанну споруду, вкриту червоним листковим золотом, його стіни укріпили контрфорсами, а навколо виросли монастирські прибудови. У другому десятилітті XVІІІ ст. київський генерал-губернатор Д. Голіцин повністю перебудував Варваринський приділ собору, значно піднявши його стіни від давнього ядра.
На початку XX ст. сакральну старовинну споруду наново відреставрували і реконструювали. Однак, після більшовицької революції 1917 р. храм зачинили, а пізніше, вже у 30-ті роки XX ст. за наказом радянської влади Михайлівський собор підірвали, всі цінності і реліквії монастиря – пограбували, а те, що встигло вціліти – конфіскували. Такий радикальний крок пояснювався тим, що на місці святині планували обладнати урядовий центр. Проте, перед знищенням цієї унікальної архітектурної пам'ятки сакрального зодчества її фрески та мозаїки перевезли до музеїв Москви, тогочасного Ленінграда і Новгорода, лише мозаїчну композицію "Євхаристія" розпорядилися перенести до Софійського собору. Під час Другої світової війни частину фресок вивезли до Німеччини, звідки пізніше вони потрапили до Ермітажу у тодішньому Ленінграді (сучасному Санкт-Петербурзі). Щоправда, запланований урядовий центр так і не був споруджений, звели лише сучасний будинок Міністерства Закордонних Справ. У радянські часи про існування колись славетного архітектурного ансамблю нагадувала лише трапезна, частина фресок і мозаїк з написами старослов'янською мовою, що дивом збереглися до нашого часу, та дві шиферні плити. Трапезна (1713 р.) – це невелика церква, споруджена з білої цегли, яка має один дерев'яний купол.
З проголошенням незалежності України, Українська православна церква Київського патріархату займалася питаннями відновлення цієї унікальної пам'ятки українського бароко. У 2000 р. цей величний собор повністю відбудували у колишній пишноті, його освячення здійснив Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет на День Києва, а поруч нині, як і у часи Київської Русі, продовжує функціонувати монастир. Крім того, у 2001-2004 рр. до України повернули частину фресок з Ермітажу, що у Санкт-Петербурзі. Перед брамою знову постав відновлений пам'ятник Княгині Ользі.
Михайлівський Золотоверхий відіграв активну роль у часи Євромайдану (Революції гідності), адже саме тут знайшли прихисток і порятунок студенти, яких жорстоко розігнали беркутівці у ніч на 30 листопада 2013 р. Територія величного храму також перетворилася на табір для протестуючих і шпиталь для поранених у період розстрілу Євромайдану 18-20 лютого 2014 р.
Михайлівський Золотоверхий собор є діючим храмом, відноситься до єпархії УПЦ КП, входить до складу Михайлівського Золотоверхого монастиря, вражає своєю величчю та пишнотою і належить до пам'яток архітектури національного значення. Нижче по схилу, на Володимирській гірці знаходиться пам'ятник св.Володимиру Великому, а справа по вул.Трьохсвятительскій - костел св.Олександра.
Andrij
