Хрестовоздвиженський монастир та собор (м.Полтава): карта, фото, опис

Полтавський Хрестовоздвиженський жіночий монастир був створений у 1650 році в честь перших збройних битв і перемог гетьмана Богдана Хмельницького з поляками під Пилявцями та Жовтими Водами. Участь у цих битвах брав і козацький полк з Полтави. З того часу Полтавський монастир став самим південним полковим монастирем Гетьманщини у XVII столітті. Його розбудовували своїм коштом полтавські міщани і козацька старшина. Найактивнішими вкладниками були Іван Іскра, Іван Крамар та Мартин Пушкар. Спочатку це був дерев'яний комплекс , який розташовувався за валами фортеці, від чого часто піддавався нападам кримських татар. В період Великої Північної війни (1700-1721 роки), у травні 1709 року, монастир став резиденцією шведського короля Карла XII.

В першій половині XVIII століття матеріальні доходи обителі приносили величезні земельні володіння. Монастир мав у своєму розпорядженні біля 5 сіл, численну пасіку, сади та ставки.

В другій половині XVIII століття було розпочато внутрішнє оформлення собору. Дзвіниця Хрестовоздвиженської обителі була побудована в 1786 році. Її висота сягала близько 45 метрів. Ззовні дзвіниця дуже схожа з дзвіницею Києво-Печерської лаври. Ще одним цікавим фактом є те, що в середньому ярусі конструкції було створено престол в ім'я Печерської ікони Божої Матері. Всередині XVIII століття Полтавський монастир прославився як південний центр просвіти на чолі з архієпископом Євгенієм Булгарісом. Його стараннями було зібрано велику кількість книг, створено школу півчих (церковних співців), а згодом і духовну семінарію.

Після церковної реформи, яку розпочала Катерина II, монастир втратив частину земельних володінь та підпорядкованих йому селян. В першій половині XIX століття обитель відкриває невеличку іконописну школу, яку очолює Даниїл Московченко, який був автором чудотворної ікони Богоматері Уповання всіх кінців Землі. Сьогодні цей образ можна побачити в Хрестовоздвиженському соборі монастиря.

Вкінці XIX століття монастирська братія нараховувала сорок ченців. Обробіток та кошти від здачі під оренду землі були основним їхнім доходом. При обителі діяли столярна майстерня, училище для сліпих, швейна, притулок для священнослужителів. В той же час було побудовано готель та трапезну церкву в честь Симеона Богоприїмця.

Після жовтневого перевороту 1917 року більшовики-атеїсти не оминули і полтавську обитель. Тут відбувається кілька пограбувань, після чого монастир звинуватили у переховуванні контрреволюціонерів. Цього звинувачення було достатньо для того, щоб у 1923 році монастир закрити, а ченців розігнати. Після закриття обителі, її подвір'я було перетворене на дитячу трудову колонію НКВС. Підчас Великої Вітчизняної війни група черниць заселилася в напівзруйнованому монастирі, з того часу обитель відновлює своє існування, але вже як жіноча. У 1960 році монастир закривається вдруге, а частина черниць переїжджає на Черкащину. В пусті монастирські споруди в 80-х роках заселяються різні установи. Самі відомі з них це: філія Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. О. Мальцева та гуртожиток від Полтавського педагогічного інституту ім. В. Короленка. Подвір'я також не пустує, тут розташовують дитячий садок.

27 вересня 1991 року, на свято Воздвиження, в монастирі відправляється перша, після довгої перерви, Божественна Служба. А 19 грудня того року ж обитель було повністю передано громаді черниць.

За час свого існування православний Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві пережив радісні й сумні часи. Обитель часто спустошували і руйнували. Він був центром освіти та культури на Лівобережжі. Сьогодні монастирський комплекс налічує такі будівлі як: Хрестовоздвиженський собор, дзвіниця, Свято-Троїцький храм та храм Симеона Богоприїмця. На сьогодні це єдина існуюча в Україні церква, яка налічує сім куполів, збудованих у бароковому стилі. Хрестовоздвиженський жіночий монастир на сьогодні є одним із найвідоміших туристично-екскурсійних об'єктів Полтави, та є одним із потенційних місць для розвитку паломницького туризму України.

Beata