Ви теж можете додати фото, звіт, туристичний об'єкт, статтю! Cтати автором!

Іван Виговський та Конотопська битва

 Systemschyk    06.10.2015  2183

Музей Івана Виговського у Руді. Портрет гетьманаРік народження Івана Остаповича Виговського невідомий. З певними застереженнями, його можна окреслити близько 1610 р.

Іван Виговський походив з дрібного, але старовинного українського шляхетського роду. Батько майбутнього гетьмана Остап (Остафій), син Івана (за іншими даними Гната) Виговського гербу "Абданку", служив у київського митрополита, молдавського воєводича Петра Могили, видатного культурного і церковного діяча України. Остап Виговський володів містечком Гоголів на території сучасної Полтавщини, де, можливо, й народився його перший син. Окрім Івана, в нього було ще троє дітей: сини – Данило, Костянтин, Федір і, можливо, донька Тетяна.

Про молоді роки майбутнього гетьмана знаємо мало. Він здобув добру освіту, ймовірно у Києво-Братському колегіумі, чудово володів, окрім рідної мови, ще і церковно-слов'янською, латинською, непогано знав російську, був прекрасним каліграфом.

Наприкінці 20-тих – у першій половині 30-тих років XVІІ ст. з'являються згадки про нього у документах Луцького гродського суду, в яких він спершу виступає як писар, а згодом, як намісник старости. В цей же час Іван Виговський бере свій перший шлюб з Оленою Яблонською, з котрою було двоє дітей: дочка Мар'яна (одружена в середині XVІІ ст. з Михайлом Гунашевським) та син Остафій (нар. 1653 р.).

Садиба Виговських - Петруських у РудіЛуцький період Виговського тривав десь до 1636-1637 рр. Далі він виконував обов'язки писаря при Яцеку Шемберку, комісарові Речі Посполитої над Військом Запорозьким після поразки повстання 1637-1638 рр. Тоді ж познайомився з Богданом Хмельницьким, в тому часі Генеральним писарем Війська Запорозького. На початку 40-х років служив в Київському магістраті при міському суді. Напередодні Визвольної війни через серйозну провину він був позбавлений свого уряду і потрапив у польське наймане військо. Перебуваючи в передовому загоні Стефана Потоцького у битві з козаками та їх союзником – кримською ордою під Жовтими Водами, Виговський потрапив у полон і згодом був викуплений від татар гетьманом Богданом Хмельницьким. Перейшовши на бік повстанців, Іван Виговський став служити особистим писарем гетьмана.

Військово-дипломатична діяльність Генерального писаря реконструюється зі значними прогалинами. Очевидно, він супроводжував гетьмана в переможному поході 1648 р. під Пилявці, Львів і Замостя. 17 листопада 1648 р. Хмельницький вислав з-під Замостя посольство на чолі з Іваном Виговським до трансільванського князя Д'єрдя І Ракоці та канцлера й головнокомандувача його військ Яноша Кемені в справ союзу проти Речі Посполитої і підтримки кандидатури Д'єрдя І на польський трон. У 1650 р. Генеральний писар взяв участь у молдавському поході Хмельницького, а в 1651 р. був учасником Берестецької битви, відігравши вирішальну роль у звільненні гетьмана з татарського полону.

Наступний 1652 р. приніс Україні реванш за поразку під Берестечком – перемогу під Батогом. У цій битві поруч з Хмельницьким бився Виговський. Після перемоги стало реальним завершення справи з династичним шлюбом гетьманича і укладення українсько-молдавського союзу. Цю справу теж було доручено Генеральному писареві. 1653-1654 рр. пройшли під знаком надзвичайно інтенсивних російсько-українських зв'язків, у ході яких поступово викристалізовувалися форми конфедерації. Активним учасником цього процесу був Іван Виговський.

Дуб Івана Виговського у селі РудаУ 1655 р. українська армія під командуванням Хмельницького та російська армія під командуванням Бутурліна та Шереметєва перемогли війська Речі Посполитої і Кримського ханства. А 29 вересня того ж року союзники розгромили польські війська під Городком, що забезпечило визволення Західної України. Облога Львова тривала з 26 вересня по 10 листопада. В переговорному процесі з містом активно виступав Виговський, який написав дев'ять листів до львівського магістрату з пропозицією капітулювати, щоб не вдаватися до штурму. У 1656 р. Іван Виговський одружується з Оленою, дочкою українсько-білоруського православного шляхтича, новогрудського каштеляна Богдана Стеткевича, одного з покровителів Києво-Могилянського колегіуму.

Після смерті Богдана Хмельницького, на Корсунській Раді (21-24 жовтня 1657 рр.) Генеральний писар був обраний гетьманом Війська Запорозького. Влітку 1658 р. Виговський розгромив запорозького кошового Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря, що стали на чолі повстання проти Виговського, підтримані Москвою. Виговський плекав великі надії добитися, спираючись спочатку на Швецію, а згодом на Польщу, цілковитої незалежності України від Москви.

18 вересня 1656 р. було укладено Гадяцький договір з Польщею, за яким Гетьманщина мала увійти до складу Речі Посполитої, як Велике князівство Руське, з окремим сеймом, адміністрацією і військом.

8-9 липня 1659 р. Виговський розбив московське військо під Конотопом. Однак, незадоволення народних мас, що вбачали у Виговському представника польсько-шляхетського ладу і повстання проти Виговського Тимоша Цицюри, Василя Золотаренка та інших, підтримане запорозьким кошовим Іваном Сірком змусили його втекти з козацької Ради в с. Германівні на Київщині у вересні 1659 р.

Івана Виговського остаточно позбавили гетьманської влади на Раді під Білою Церквою. Пізніше польський король надав йому титул київського воєводи і барське староство.

В 1662 р. Виговський побував у Львові і вписався до членів Ставропігійського братства, виступаючи заступником інтересів українського православного населення. Мабуть, тоді ж він викупив від Даниловичів їх родову маєтність м. Руду з прилеглими селами, що на Жидачівщині.

Наприкінці 1663 р. розпочався новий польсько-козацький похід проти Росії на чолі з королем Польщі Яном Казимиром. В часи цієї війни, за обмовою гетьмана Тетері Іван Виговський був звинувачений в участі у козацькому повстанні проти поляків, заарештований і страчений полковником С. Маховським під Корсунем 26 березня 1664 р. Дружина Олена, котра чекала дитину, теж невдовзі померла (червень 1664 р.).

Схема Конотопської битвиВиговський у головних лініях своєї політики ішов слідами Богдана Хмельницького. Він же сам був співтворцем великих планів свого попередника. В закордонній політиці Виговський бажав утримати приязні зв'язки з усіма сусідніми державами, не допускаючи ні одної до особливої переваги. Він уявляв собі, що може виникнути система рівноваги серед держав Східної Європи, яка забезпечить Україні її незалежність. В цьому ж напрямі йшли його дипломатичні заходи.

В жовтні 1657 р. Виговський уклав союз із Швецією, підготовлений ще за Хмельницького. Союз мав оборонний характер: обидві сторони забезпечували собі допомогу на випадок ворожого нападу, мали повідомляти одна одну про плани ворогів і зобов'язувалися приступати до миру за спільним порозумінням. Українці поставили такі домагання: Швеція мала визнати Україну вільною державою і обороняти її свободу; Українська Держава мала сягати до Вісли та через Білорусь до Березини і пруського кордону; обидві країни мають право вільної торгівлі через Прусію, Україна має право наймати військо і офіцерів у шведських провінціях, спроваджувати ремісників і механіків набувати зброю і амуніцію.

В той же час Виговський відновив союз з Кримом, що був зірваний відтоді, коли Україна ввійшла у зв'язки з Московщиною; татари знову стали союзниками українців. Нав'язано також переговори з Польщею, що почала відживати після шведського нападу і вживала заходів, щоб приєднати собі Україну. Поки що обидві сторони виділилися нейтральною смугою, яка займала край між Случем і Горинню.

Конотопська битва. Сучасна картинаДипломатичні заходи Виговського зміцнили становище України на міжнародному полі і запевнили їй більшу самостійність. Виговський не хотів розривати союзу з Москвою, але замість дотеперішньої васальної залежності хотів провести союз рівного з рівним. Виговський жадав, щоб Москва не втручалась у внутрішні справи України – у військо, фінанси, суспільний устрій, щоб воєводи в українських містах не узурпували собі цивільної влади. Він же домагався, щоб цар московський визнав гетьмана одиноким репрезентантом Української Держави: "Нехай Великоросія буде Великоросією, а Україна Україною".

Весною 1659 р. в Україну було спрямоване величезне російське військо на чолі з князем Трубецьким. Його чисельність дехто оцінював у 360 тисяч. Хоч насправді вона була меншою (близько 200 тисяч). Невеликі українські загони відійшли у село Срібне (Прилуцький полк під командуванням майбутнього гетьмана України Петра Дорошенка) та до Конотопа (Ніжинський та Чернігівський полки під командуванням ніжинського полковника І. Гуляницького.

16 квітня 1659 р. Трубецькой підійшов до Конотопа. 21 квітня приспіла решта російського війська під командуванням князів Г. Ромодановського, С. Львова та Ф. Куракіна. Розпочалася майже тримісячна облога Конотопа, який мужньо боронили 4 тисячі козаків та місцеві жителі. Невдовзі сюди стягнулися майже всі царські війська.

Пам'ятний знак на місці Конотопської битвиУспішна оборона Конотопа дала змогу Виговському виграти час і зібрати досить велике військо, близько 60 тисяч. Добився гетьман і того, що сам хан із 40-тисячною ордою вирушив йому на підмогу. Виговський не дуже поспішав під Конотоп, очікуючи прихід хана. Як тільки кримські війська підійшли на Крупич-поле, події одразу ж стали розгортатись значно швидше. 24 червня під Шаповалівкою Виговський розбив значний московський загін. У день св. Петра і Павла, 29 червня 1659 р. підійшов до Соснівської переправи під Конотопом і вдарив на 15-тисячний російський загін, який боронив її. Драгуни українського війська відтиснули ворога, а кіннота, переправившись через міст, почала громити його (орда залишалася за Соснівкою-річкою в секреті від ворога).

Побачивши нечисленне українське військо, князь Пожарський приспів на допомогу своїм 15 тисячам. Виговський умисно став відступати, а Пожарський з основними силами російського війська (друга менша частина залишалася під стінами Конотопа) погнався за козаками.

Монумент Івану Виговському у Манявському скитіСаме в цей момент розлилася ріка, яку встигли загатити люди Виговського. Важка московська кіннота застрягла в багнистих місцях ріки. Якраз тоді українське військо повернулося на 180 градусів і перейшло в контратаку, вдарили козаки із засідок, примчала поділена на дві частини орда. Взята у кільце московська армія опинилася у безнадійному становищі і танула на очах від вогню і шабель, тонучи у воді... Пізно ввечері на очах союзників, які наступали, московське військо стало відходити з-під Конотопа. Побачивши, як розгортаються події, на нього вдарив з Конотопа Гуляницький зі своїми військами, захопив частину артилерії, обозу, знищивши чимало ворогів. У цей час Виговський, який підійшов впритул до ворожого табору, звелів своєму війську окопатися, щоб запобігти можливій атаці. Бій під стінами Конотопа був дуже жорстокий. Сам Виговський мало не загинув. Московське військо не витримало і стало відступати до Путівля.

Результати битви вражають: українська армія втратила загиблими 4 тисячі козаків, орда – 6 тисяч, а московська – від 40 до 50 тисяч. Було взято в полон князя Пожарського (його хан наказав стратити), князя Ляпунова, двох Бутурліних, ще ряд воєначальників, кілька тисяч солдатів і офіцерів.

"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 рр. загинув за один день і вже ніколи після того цар московський не був у силі вивести такого блискучого війська. В жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах напав на Москву. Трубецькой, на якого покладали найбільші надії, муж на війні щасливий і ворогам страшний, утратив таке величезне військо! Після здобуття стільки міст, після здобуття литовської столиці царська Москва тепер затремтіла за власну безпеку..." (С. Соловйов)

Джерело: інформаційний стенд у музеї Івана Виговського.
Джерело фото: 1, 2, 3, 7 - Roman, 4-6 - сайт Історична Правда

Додати коментар
Ім'я* (буква, далі букви цифри _-.&)
Email* (залишиться у таємниці)
Коментар*
Додати Очистити
 
Зачекайте будь ласка