Село Руда розташоване на південь від Жидачева над річкою Бережницею. Сама назва свідчить, що поселення виникло давно, не пізніше часів Київської Русі та Галицько-Київської держави. Мабуть, в той період тут розроблялися поклади залізної руди. Перші писемні згадки відносяться до рубежу XІV – XV ст., коли власником цього села був Данило Дажбович Задеревецький, ім'я та прізвище якого однозначно вказують на українське походження. Окрім Руди і Задеревача, він посідав Журів, Михайлевичі, Колоколин. Як заслужений рицар, в період нетривалого угорського панування з подання королеви Єлизавети отримав села Лисовичі, Дирину, Григорів, а за польського короля Володислава Ягайла – Чагрів, Загвіздя. Данило Дажбович залишив трьох синів та дві доньки. Один з його синів – Іван званий Данилович, отримав Руду, яка стала для нього та представників пізнішого магнатського роду Даниловичів (гербу Сас), основним місцем осідку на землях Жидачівщини та Стрийщини.
Один із чотирьох синів Івана, а саме Дмитро (1456 – 1506 р.). виділявся серед інших здібностями і став згодом дуже багатою людиною. До його власності належали села Руда, Йосиповичі, Жирова, Вовчатичі у Жидачівському повіті, а також Вовків і Когуїв у Львівській землі, які він отримав після смерті Павла Юрковського, брата його матері. Дмитро був одружений з Ядвігою із Сеняви (тепер с. Соколівка на Жидачівщині), донькою Гюнтера, львівського земського судді та тіткою Миколи Сенявського, майбутнього власника Бережан. Ціле ХVІ і половину XVІІ с. Руда знаходилася в руках родини Даниловичів. Після смерті Дмитра маєтності перейшли до сина Михайла (1480-1527 рр.), а потім – до внука Станіслава (помер у 1589р.), львівського хорунжого, котрого надгробок було встановлено в Домініканському костелі Львова. Його дружиною була Анна Тарло. З нею Станіслав мав двох синів – Івана та Миколая. Іван Данилович, який писався з Журова і Олеська, руський воєвода буский, корсунський, чигиринський, мостовський староста, отримав у спадок село Руду, яке підніс до рангу міста через надання королем для нього привілею Магдебурзького права. Після смерті власника Олеського замку та трагічної загибелі в татарській неволі його сина Станіслава у 1636 р., рудянський маєток переходить у власність спадкоємців по лінії брата руського воєводи – Миколи Даниловича, а саме на його дружину та сина Франциска.
Від них 1660 р. шляхом купівлі містечко Руда з приналежними до нього селами переходить до рук колишнього гетьмана, київського воєводи, барського і любомльського старости Івана Виговського та його нащадків. Виговські володіли цим маєтком понад сто років. У 1773р. від родини Виговських Руда з ключем сіл попадає до львівського підвоєводи та жидачівського підскарбника Станіслава Ворцля, а в 1776 р. – до його прийомного сина Юрія Борковського, якому він подарував, окрім Руди, села Волицю, Лівчиці, Ганівці, Йосиповичі.
На початку XІX ст. Руда переходить у власність сім'ї Петруських, зокрема, в 1820 р. вона належала до Яна Петруського. Цілком можливо, що саме тоді, на колись оборонному дворі Даниловичів та Виговських, який протягом попереднього часу був дерев'яним, збудовано мурований будинок з двома квадратними колонами, що зберігся до нині. Петруські володіли Рудою до 1939 р. І на місцевому цвинтарі, і в каплиці, і поруч з нею поховані представники цієї родини. Панський двір, якому не менше чотирьохсот років, котрий був (як і старезний дуб, що височіє на пагорбі біля нього) свідком багатьох історичних подій, залишається сьогодні для нас, потомків, місцем пам'яті про славного сина України – гетьмана Івана Виговського.
За даними податкового документу в 1773 р. в м. Руді був 101 будинок. Міщанам належали 77,5 чверті поля, 23 стаї городів та 200 стай луків. Мешканці міста мали 10 коней, 64 воли, 101 корову, 56 телят, 3 свині. Жодної панщини вони не відробляли, лише платили разом 813 золотих чиншу. Набагато більше про місто Руду можна дізнатись з Йосиповицької земельної метрики (1787 р.). У ній зазначено, що тут був панський двір – замок. Біля замку був зарослий тростиною став – 3 морги, саджавка 10 арів, млин, ґуральня. Панський двір у Руді мав 233 моргів землі, громада -18 моргів. У Францисканській метриці 1820 р. Руда значиться вже як звичайне село. У 1833 р. в Руді була збудована нова дерев'яна церква. У церкві було 6 богослужбових та 6 метричних книг. При церкві була бібліотека з 30 книг.
Джерело: інформаційний стенд у музеї Івана Виговського
Andrij
.
.
