Домініканський монастир та собор (м.Львів): карта, фото, опис

У 1749 р. на пожертви родини наказного гетьмана Йозефа Потоцького для Домініканського монастиря почали споруджувати Домініканський костел у стилі пізнього бароко (рококо), який милує око і у теперішній час, автором цього проекту вважають архітектора Яна де Вітте.

Домініканський собор і монастир вважаються одними з найвідоміших пам'яток архітектурного бароко у Львові. Костел – кам'яний, у плані репрезентує витягнутий хрест з центральною овальною частиною, має прямокутний жертовник і притвор. Храм увінчується величезним еліптичним куполом, який підтримують вісім пар масивних колон. Численні деталі, які підкреслюють живописність порталу, створюють цікаву гру світла і тіні. Динамічність і експресивність основного фасаду забезпечуються розвиненим карнизом і декорованим фронтоном порталу, ця особливість підсилюється наявністю скульптур на фронтоні, що виконані у різних ракурсах. Фасад собору декорований цікавим рельєфним зображенням – собака з палаючим факелом у зубах символізує чернечий орден домініканців, адже сама назва ордену означає "Божі пси", які вважали себе носіями християнської віри по всій земній кулі. На архітектуру цього храму великий вплив справив кафедральний собор святого Петра у Римі, собор святого Домініка у Болоньї і, особливо, костел святого Карла у Відні. Саме подібно до віденського костелу, Домініканський собор у Львові виконаний у рідкісній формі еліпса, що свідчить про його унікальність, оскільки така архітектурна композиція практично не зустрічається у сакральному зодчестві.

Інтер'єр Домініканського храму славиться розкішним бароковим вівтарем, що прикрашений чотирма великими статуями: апостолів Петра і Павла, Івана Хрестителя та євангеліста Луки. У головному вівтарі зберігається старовинне розп'яття 1397 р. та знаменита сакральна та історична пам'ятка – ікона Богородиці, яка, як здавна вважали, була власністю грецьких цісарів, пізніше перейшла до Володимира Великого, згодом – до князя Лева, а потім опинилася у руках домініканців. Найдавніша пам'ятка святині – це Богородиця св. Яцка – мала алебастрова статуя, яку місіонер Яцко Одровонж мав привезти з Києва до Галича, однак вона потрапила до Львова. Лоджії та галереї оздоблюють 18 дерев'яних фігур святих, покритих позолотою, які були створені львівськими скульпторами у другій половині XVІІІ ст. У інтер'єрі костелу натрапляємо також на цінні пам'ятки мистецтва XІX століття, насамперед, це епітафії та надгробки, які розміщені у бічних каплицях: пам'ятник галицькому губернаторові Ф. Гауеру роботи А. Шімзера, мармуровий надгробок графині Ю. Дунін-Борковської роботи знаменитого данського скульптора Б.Торвальдсена, одного з найвідоміших скульпторів світового класицизму. Монастирські келії, що прилягають до сакральної будівлі, були зруйновані внаслідок пожеж 1766 р. і 1778 р., та згодом їх вдалося відновити.

На сьогодні собор є діючим (УГКЦ), перебуває в доброму стані та є пам'яткою національного значення. Також тут проводиться щорічний фестиваль "Велика Коляда" та численні концерти органної музики. Купол собору домінує у північному середмісті Львова, поруч з вежею Корнякта та вежею Бернардинського костелу. Неподалік, на високому пагорбі височіє велична споруда костелу (церкви) св.Михаїла колишнього кармелітського монастиря (зараз - монастир о.студитів).

Andrij

Домініканський собор у Львові був заснований у 1749 році коронним гетьманом Йосифом Потоцьким. Збудований майже одночасно з нинішним храмом св. Юра за планом невідомого архітектора, має з останнім чимало спільних рис. Після пожежі 1778 року костел було відреставровано, а в 1865 році прибудовано дзвіницю. Ця величава бароково-рококова будівля, закладена центрально у формі рівнораменного хреста, має еліптичний купол з могутнім підбанником, що придавлює своєю масою споруду храму.

По-бароковому зведений фасад прикрашають іонічніі колони й чотирикутні пілястри, що підтримують химерно вигнутий причілок із позолоченою чашею і написом "Soli Deo honor et gloria". Конструкцію внутрішньої частини костелу творить еліпична нава, великі бокові каплиці і чотири менші довкола них. На розставлені у коло колони спираються галереї, прикрашені шістнадцятьма статуями у стилі рококо подвижників домініканського чину. Над ними розміщений ряд парних колон, що тримають завершений світильником купол. По боках – притвори каплички: у лівому бачимо невеличкий алебастровий барельєф "Зложення Христа до гробу" з XVII століття в рококовому обрамуванні. Справа від входу – мармуровий надгробок Артура Ґротґера 1880 року, долота В. Садовского. У лівій каплиці – надмогильник Борковської, яка померла в 1811 році, роботи славного данського скульптора Торвальдсена, який у барельєфі зображає жіночу постать, яку веде в могилу геній смерті і спиняє геній життя.

Українською пам'яткою, що зберігається в Домініканському костелі (нині в музеї історії релігії), є славна "Яцкова Богородиця", невеличка алебастрова статуя, яку із Києва після переказів перед татарами виніс Яцко (Яцек) Одровонж до Галича, звідки вона у 1401 році мала перемандрувати до Львова.

Посередині пресбітерія здіймається імпозантний, як і весь храм Домініканів, бароковий вівтар на колонах з чотирма статуями євангелістів. У вівтарі – чудотворна ікона Богородиці, що, за легендою, походить з домової каплиці князя Льва, який привіз її з Києва дорогою через Галич.

При стіні апсиди, за головним вівтарем є монастирський вівтар з іконою св. Магдалини з 1818 року кисті І. Айзенменгера. По обидва боки вівтаря вмуровані таблиці з історією костелу та каплиці Яцкової Богородиці.

У підземеллях костелу зберігається кілька алебастрових надгробків XVI–XVII століття. В коридорах і кімнатах домініканського монастиря розвішано картини та портрети фундаторів і доброчинців монастиря.

Трагедія Гальшки з Острога

З монастирем Домініканів пов'язана подія, яку Зіморович і Ходиницький назвали комічною, але Зубрицький цілком слушно признав сумною і трагічною. Бо, згадуючи слова Зубрицького, коли дівчину змусили проти своєї волі віддати руку ненависній собі людині, і так насильно видерли єдину дочку матері в краю, "godnie o wolności gwarzono" – сумніваюся, чи дійсно хтось міг би назвати це комічною п'єсою. А було це в 1559 році. З великої української рідні князів в Острозі, що веде свій рід від Володимира Великого, після князя Іллі залишилась одиначка-дочка Гальшка-Єлизавета, спадкоємиця велетенських маєтків на Волині і Поділлі, що формально належали тоді ще до Литви, а не до Польщі. Очі польських магнатів були звернені на пребагату княжну. Кожному з них віщував процвітання її посаг. Першим до Гальшки залицявся Дмитро, князь Санґушко, але, отримавши гарбуза від дочки й матері, влаштував збройний напад на острозький замок, викрав із нього Гальшку і втік із нею до Чехії. Там його схопив і вбив у двобої родич Острозьких Мартин Зборівський, а Гальшка повернулась до матері. Відтоді мати Гальшки Беата, боячись подібного залицяння, трималась разом із дочкою старої королеви Бони.

Вибір – і дочки, і матері – впав на князя Семена Слуцького. Але і тут почалася буря! Польський магнат Лукаш Ґурка добився дозволу короля на насильне вінчання з ним Гальшки. Коли, одначе, королева Бона виїхала до Італії, Гальшка з матір'ю сховалась у львівському монастирі Домініканів, який обсіла залога. Ґурка виклопотав у короля наказ для львівського старости – видати Гальшку Гурці, коли ж йому не вдалось це "по-доброму", розпочалась формальна війна й облога монастиря. Суджений Гальшки, князь Семен Слуцький, не мавши як більше дістатись до Гальшки, увійшов до монастиря перевдягнений у жебрака, і вони тут повінчалися. Тим часом львівський староста, який з наказу короля влаштував облогу монастиря, перекрив водопровід, і цим змусив завзяту княжну здатись. Обидві Острозькі пішли на переговори з Гуркою, в яких було установлено, що аж до остаточного вирішення справи Гальшка залишатиметься "в секвестрії" на високому замку.

Незабаром надійшло рішення короля – віддати Гальшку Гурці. Однак, не мав він втіхи зі своєї насильно поневоленої дружини. Гальшка збожеволіла й незабаром померла, не залишивши нащадків, а її багатства перейшли дядькові, князю Константину Острозькому. "Оце є в коротці історія, – каже Зубрицький, – при якій і місто Львів багато перетерпіло і витратило внаслідок кількатижневої облоги, випадів і боїв, замкнення брам і припинення торгівлі".

Історія досі жде на свого інтерпретатора – дарма, що вже не один письменник чи маляр пробував свого пера і кисті на цій сповненій середньовічного духу романтичній історії.

Джерело: Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.

До початку Другої світової війни храм належав римо-католицькому монастирю ордена домініканців. За часів Радянського союзу у храмі та монастирських келіях розташовувався "Музей релігії та атеїзму", який сьогодні існує під назвою "Музей історії релігії". Частину будівлі монастиря сьогодні також займають заклади Мистецького об'єднання "Дзиґа" - однойменна галерея, арт-кав'ярня "Квартира 35" та кафе "Під клепсидрою".

Сама ж церква у 1990 році була передана УГКЦ і сьогодні діє як храм Пресвятої Євхаристії.

Опрацювала: Катерина Судин

Kate