Монастир капуцинів та костел св. Антонія у селищі Олесько Львівської області був зведений у 1737 – 1739 р. за проектом архітектора з Поділля Мартина Добравського у стилі бароко і розташований навпроти Олеського замку. Зодчий монастиря згодом став ченцем у цій обителі, яка відзначається своїм аскетичним оздобленням і стриманістю барокового стилю.
Волинський воєвода Северин Жевуський отримав у 1728 р. Олесько у спадок, згодом він вирішив поруч із замком розбудувати монастир капуцинів. Переповідають, що таким чином він сподівався дещо "окультурити" "диких" місцевих жителів, сподіваючись що капуцини, відомі своїм особливо скромним, аскетичним життям, викличуть у мешканців Олеська та навколишніх сил повагу та приклад для наслідування. При монастирі була заснована також богословська школа для молоді. Чернечий орден капуцинів отримав назву від найменування головного убору із загостреним кінцем, який обов'язково мав бути присутній у їхньому одязі. Згідно з легендою, ці монахи вперше у світі приготували каву "капучіно", яка мала колір їхньої ряси.
Монастир капуцинів споруджений за усталеною схемою у стилі класичного бароко. Проект побудови обителі передбачав створення костелу, корпусу келій і барокового саду із ставками. Комплекс займає велетенську площу 140х240 м, обведену кам'яним муром, більшість території займає парк. Парк, на відміну від суворих споруд, був гарним і пишним, на подвір'ї містилось також 5 каплиць, фіґури святих. До складу монастирського комплексу належать келії, які розташовані на двох поверхах, а також – внутрішнє подвір'я з колодязем, капітул (місце зібрання монахів, розташований за вівтарем костелу), кухня і трапезна. План обителі - типовий для тогочасних монастирів квадратний корпус келій з коридорним плануванням та келіями на зовнішній бік, справа від котрого прибудований костел. Цілком аналогічну структуру мають, наприклад, монастир бернардинів у Львові, бернардинський монастир у Збаражі, монастир реформатів у Раві-Руській та десятки інших по селах і містечках західної України. Цікавим елементом споруди є кухня з велетенською, розміром з невелику кімнатку, піччю, у котру можна зайти всередину. Нижній поверх будівлі перекритий хрещатими склепіннями.. Розміри корпусу келій – 32х32м, а дворика - удвічі менше. Дахи споруд вкриті збереженою автентичною старовинною дахівкою.
Двір обителі капуцинів оточений потужним, подекуди триметровим, муром. Звісно, на відміну від замку, це не була повноцінна фортеця, проте від невеликих загонів татарської легкої кінноти чи від банд розбійників, яких у ті часи було чимало, такий захист був цілком доречним. Мури оточують комплекс майже цілком, лише фасад костелу та стіни кутового корпусу виходять назовні. В центрі фасадної стіни міститься невелика барокова брама.
Композиційним центром квадратного корпусу монастиря є костел св. Антонія з високим трикутним фронтоном, фасад та інтер'єр якого прикрашені настінними розписами. Великий костел розміром у плані 34х14м відзначається надзвичайно скромним зовнішнім декором. Фасад обрамлений двома малопомітними пілястрами, найбільше виділяється на ньому два великі вікна з півкруглими завершеннями, поміж якими є ніша для розпису. У нижньому ярусі розташований вхідний портал з невигадливим різьбленням, дерев'яними дверима, а по боках розташувались два півкруглі віконця (ще одне є вгорі на фронтоні). Фланги фасаду оформлені чотирма прямокутними вікнами, по два з кожного боку. Над входом є ще одна, менша ніша для живопису, а фасад вінчає невеликий камяний хрест. У цьому римо-католицькому храмі були розміщені твори живопису, скульптури, а перед його фасадом розташовані три фігури святих: зліва св. Антоній, у центрі св. Марія та св. Онуфрій справа, які були витесані із каменю відомим скульптором Лебласом. Фігури непогано збережені до нинішнього дня.
У минулому тут функціонувала аптека і бібліотека, був розбитий великий фруктовий сад, оброблялися городи, у ставках розводилася риба, тощо. Обитель овіяна легендою про неспокійного монаха Яна Каспера. У 1785 р. за наказом австрійського уряду монастир перетворили на військовий шпиталь, а його коштовне оздоблення – частково розграбували, частково продали. У той час зникло багато цінних реліквій, бібліотека монастиря, перенесені поховання з крипти костелу. Однак, вже у 1788 р. завдяки австрійському цісареві Йосифу ІІ ченцям частково повернули монастирські приміщення, тож життя монахів поступово почало налагоджуватися. Додатковий імпульс у своєму розвитку монастир отримав на початку 19 ст., коли парафіяльний костел Олеська був зруйнований пожежею, тож жителі приходили на Літургії до монастиря. З того часу обитель функціонувала аж до приходу радянської влади у 1939 р., хоча вона сильно постраждала від землетрусу 23 січня 1838 року.
У період Другої світової війни тут влаштували табір для військовополонених, єврейське гетто і навіть стайні. Після завершення війни приміщення костелу обладнали під заготівельну контору і сільськогосподарське училище. У 80-тих роках XX ст. завдяки діяльності архітекторів Івана Могитича, Андрія Шуляра та видатного музейного діяча, мистецтвознавця Бориса Возницького у обителі проводилися відновлювально-реставраційні роботи. З того часу і донині тут знаходиться фондосховище Львівської галереї мистецтв.
На сьогодні кляштор та костел капуцинів у Олеську Буського району входить до складу комплексу музею-заповідника "Олеський замок" і належить до пам'яток архітектури національного значення. Монастир є видатною та непогано збереженою перлиною пізнього бароко. Станом на 2018 рік комплекс споруд потребує реставрації.
Andrij
Roman
16 липня 2018, 01:20
