Село Куткір: карта вулиць, опис

Вперше згадується в документах 1475 р. З 1585 р. село було власністю графів Лончинських. Жидачівський хорунжий Є. Лончинський 1727 р. отримав привілей короля Августа ІІІ на заснування на ґрунтах свого села Куткора у Львівській землі нового містечка Маріянова ( на честь Діви Марії ) на магдебурзькому праві, а також дозвіл на річні ярмарки й торги та інше. Лончинський розпочав планомірне будівництво нового містечка з ринковою площею. Завдяки вигідному розташуванню на торговельному шляху з Волині до Львова містечко швидко розбудовувалось, стало важливим осередком ремесел і торгівлі.

У 1753 р. в Куткорі поселилися монахи капуцини, на місті старого дерев'яного костела було збудовано новий цегляний і обведений муром. У 1788 – 1838 в селі діяла папірня, що випускала якісний папір, зокрема рисувальний, який мав великий попит у Галичині. У 1798 р. продукція папірні досягла 1000 стіл рисувального і 2000 стіл пакувального паперу. Для маркування паперу власник Куткора генерал Ю. Лончинський використовував свої ініціали й герб. Інвентар від 21 жовтня 1838 р. – це остання згадка про Куткірську папірню. За переказами папірня згоріла.

У 1800 р. маєток належав графові Ю. Лончинському, який мав 450 моргів землі, 114 моргів лук і городів, 111 моргів пасовищ та 764 морги лісу. Для селян припало 498 моргів орної землі, 305 моргів лук і городів та 24 морги пасовищ. За переписом 1880 р. в Куткорі проживало 739 жителів, а в панському маєтку – 80 чоловік. Серед жителів Куткора 2/3 населення становили українці і 1/3 поляки.

Наприкінці ХVІІІ – ХІХ ст. в Куткорі була фабрика стрілецького пороху, що належала урядові. Наприкінці ХVІІІ ст. було відоме виробництво шовкових поясів з написом "Куткір". Тут функціонували млин, фабрика крохмалю, відома цеглярня, хмілярня, олійня, молочарня, бійня худоби, пекарня, п'ять магазинів, кінна пожежна. Також була побудована дерев'яна греко-католицька церква, цегляна школа, читальня (НД).

Графський маєток і замок був розташований на правому березі ріки Полтва , поруч із мостом через ріку й недалеко від лісу. Від замку аж до лісу графинею було посаджено липову алею, як напам'ять про смерть сина , що сталася внаслідок дуелі між сином графині й коханцем його дружини біля лісу на "Корчунку". Тепер ця алея належить до пам'яток природи.

Розвиток і забудова містечка Маріянова припинилася зі смертю графа Лончинського. Надалі Куткір залишився селом. У 1836 р. графиня Лончинська продала Куткір Ю. Вербицькому. Також у цьому році була проведена земельна реформа за якою було скасовано кріпосне право. В честь цієї дати громадою села було поставлено кам'яний хрест біля дороги, що розділяє село від графського маєтку. Хрест зберігся до нинішніх днів як пам'ятка історії. Граф здав частину лісу селянам, а на орних землях поселилися польські колоністи. І так виник на лівому березі річки Полтва на північний захід від Куткора хутір Марушка–Біла. А на протилежному боці села, під лісом виник другий хутір Винна.

У 1920 році біля села відбувалися запеклі бої підчас польсько-радянської війни. Тоді Перша Кінна ввійшла в село на чолі з С. Будьонним, який виступив на мітингу з балкону Народного дому "Просвіта". Під час ІІ Світової війни воювало 20 жителів села, 11 з яких загинуло. За підпільну боротьбу проти Радянської влади було вивезено в Сибір 12 сімей, сиділо в тюрмах 19 чоловік, серед яких трьох було закатовано насмерть. Незважаючи на супротив населення у 1949 році в селі було створено колгосп, за яким було закріплено 2261га землі в т.ч. 1687га орної. 1950-засновано партійну організацію, в яку входило 27 комуністів і 42 члени ВЛКСМ.

Важливою подією для громади села стало заснування 11 березня 1990 р. Народного руху, який нараховував 23 чоловіки. У селі на цей час жваво відроджувалась національна свідомість людей яка десятки років була пригнічена Радянською владою. 1991 р. – громадою висипана символічна могила борцям за вільну Україну, відремонтовано Народний дім "Просвіта", а також створювались творчі колективи.

Село Куткір гордиться своїми видатними земляками. Серед яких художниця Софія Карафа-Корбут. Народилася талановита майстриня пера в селі Куткір 23.08.1924 року в сім'ї вчителів. Закінчивши Куткірську школу , батьки її влаштували у Львівську школу-гімназію при монастирі Сестер Василіянок, пізніше закінчила художнє училище, а згодом і Львівську академію прикладного мистецтва. Увесь творчий шлях С. Карафи-Корбут, як ілюстраторки складається із 60-ти автономних творчих позицій, кожна з яких – певна протяжність графічних циклів.

В 1996 р. С. Карафа-Корбут стала лавреатом Шевченківської премії. Померла видатна художниця 29.11.1996 р., і похована на своїй батьківщині в селі Куткір.

Джерело: busk.com.ua

Petro