Село Соколівка Львівської області вперше згадується у писемних джерелах 1016 р., тобто від часів київського князя Святополка Окаянного, сина Володимира Великого. У ті часи воно належало до Белзького князівства.
З історії відомо, що після смерті свого батька Святополк одружився із донькою польського короля Болеслава Хороброго – Мариною і захопив Київ. Саме у травні 1016 р. він зазнав поразки під Любечем та втік до м. Кракова, шукаючи захисту у свого тестя. У відповідь польський король виділив своєму зятеві Белзьке князівство. Тоді Святополк у цій місцевості, у неприступних болотах заснував дерев'яний замок. Вже у 1018 р. Болеслав Хоробрий вирушив походом на Київ. Після того, коли Болеслав і Святополк захопили Київ, князь Ярослав Мудрий був змушений втікати. Проте, Святополк не зміг довго царювати у престольному Києві, оскільки згодом його перемогло сильніше військо Ярослава Мудрого на річці Альті. Утікаючи від князя Ярослава Мудрого, Святополк Окаянний намагався оборонятися у Соколівському замку, проте у червні 1022 р. загинув.
За народними легендами, у сиву давнину у тих місцях, де нині розташоване село Соколівка, Ярослав Мудрий займався полюванням на диких турів. Саме у цій місцевості князь натрапив на соколині гнізда, на льоту вбив своєю стрілою сокола, завдяки цьому це урочище отримало назву Сокіл, а село – свою нинішню назву. Пізніше князь повернувся до Києва.
За свідченнями дослідників, через століття, у 1241 р. замок Святополка Окаянного зруйнували монголо-татари під час нападу на Київську Русь. З історії відомо, що у першій половині XІV ст. польський король Казимир Великий здійснив напад на землі Галичини, а вже у 1364 р. він захопив Белзьке князівство, в тому числі – і Соколівку. У 1383 р. за дозволом польської влади тут мали можливість оселятися єврейські купці. З того часу ця місцевість почала перетворюватися на купецьке містечко, через яке проходив торговий шлях між Сходом і Заходом.
У 1648 р., під час національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького через це поселення проходили загони полковників Івана Чарноти та Семена Подобайла. Відомо, що у 1649 р. через це село також проходило військо польського короля Яна Казимира на допомогу військам князя Яреми Вишневецького. У 1651 р. у цій місцині були розташовані війська князя Любомирського, які вирушили під місто Берестечко для з'єднання із головними частинами війська короля Яна Казимира.
У 1685 р. Соколівка отримала Магдебурзьке право, з цього часу вона стала відомою як містечко. Її зростанню сприяло те, що польський поміщик Мар'ян Крушельницький тут збудував броварню, де упродовж тривалого періоду часу займалися виробництвом пива. У 1687 р. містечко стало власністю Миколи Коссаковського, а у 1761 р. – перейшло до складу володінь Катерини Потоцької. Згодом власниками Соколівки були князь Євген Лігве і доктор права – Владислав Богоровський.
У 1846 р. тут були збудовані військові казарми для полку австрійських гусарів, які з роками зруйнувалися, а їхні залишки зберігалися до 1927 р. Загалом, Соколівка відносилася до розряду містечок, починаючи від кінця XVІІ – і аж до XІX ст.
На початку XX ст. тут активізувалося суспільно-культурне життя, визначну роль у якому відіграв місцевий греко-католицький священик церкви Вознесіння Господнього – отець Володимир Кальба. Він увійшов у історію як меценат, громадський діяч та поціновувач української історії та культури. Отець Володимир Кальба був засновником українських товариств "Сокіл", "Сільський господар", читальні "Просвіти" у Соколівці, запросив до містечка професійного лікаря, який опікувався хворими, заснував тут товариство "Тверезості". Крім того, завдяки його старанням почали діяти Рогатинська, Буська та Яворівська гімназії, що засвідчує широту його поглядів на проблеми українського народу. Він також значну увагу приділяв вихованню молоді в українському та релігійному дусі. При будинках "Просвіти", які діяли не лише у Соколівці, але й навколишніх селах, організовували бібліотеки та проводили українські вечори.
За радянських часів селище занепало і перетворилося на звичайне село, тут діяли лише середня школа, бібліотека та клуб. Станом на 70-ті роки XX ст. тут проживало 1260 осіб. У ті часи основним заняттям місцевих мешканців було вирощування зернових і технічних культур. З допоміжних підприємств тут був розташований млин, на якому вирощені на полях зернові культури переробляли на борошно. У тваринництві переважав м'ясо-молочний напрям.
Отож село Соколівка має давню багатовікову історію, яка ще сягає часів Київської Русі, і вважається одним із найдавніших поселень у Галичині.
Andrij
.
