Замок Потоцьких (с.м.т. Золотий Потік, Тернопільська обл.): карта, опис

Золотопотоцький замок – пам'ятка архітектури XVII століття у містечку Золотий Потік Бучацького району Тернопільської області. Розташований на невисокому пагорбі на лівому березі річки Золотий Потік. Замок збудований з місцевого темно-червоного пісковику, квадратний у плані з довжиною мурів близько 80 м, висотою до 10 м і товщиною до 2 м. Чотири кутові вежі були триярусними, п'ятигранними у плані і значно виступали за лінію оборонних мурів. Ширина граней вежі становила 12-14 м. Замкові мури і вежі прорізали бійниці. Надбрамна вежа, квадратна в плані, триярусна, знаходилась з північно-східної сторони. На першому ярусі був арочний проїзд на територію замку, на другому і третьому ярусі розміщувались житлові приміщення. Надбрамну вежу з внутрішнього боку прикрашав герб Потоцьких – Пилява. Замок оточували глибокий рів, заповнений водою, та земляні вали.

На території замку знаходився палац, який був прибудований до північно-західної оборонної стіни, господарські приміщення, криниця посеред подвір'я. Спочатку палац був одноповерховим з склепінчастими підземеллями. Довжина палацу становила 46 м, товщина зовнішньої стіни – 1,8 м. В палаці знаходився повздовжній коридор, від якого лише по одну сторону розмішувалися просторі кімнати. Вікна всіх кімнат виходили у двір. Вздовж фасаду знаходились криті галереї. Другий поверх добудовали у значно пізніші часи. До кінця XVIII століття палац був житловим.

Та не завжди містечко носило назву Золотий Потік. Вперше поселення згадується в документах від 1388 року під назвою Загайполе. У XVI столітті польський король Сигізмунд І подарував Якубу Потоцькому, надвірному маршалку королевича Сигізмунда ІІ Августа, поселення Загайполе і Соколів як нагороду за заслуги. У 1570 році власник добивається для поселення статусу містечка і перейменовує його на Золотой Потік. Рід Потоцьких походить з місцевості Поток у Польщі. Якуб Потоцький хотів увіковічнити своє ім'я і вибрав саме таку назву для свого маєтку.

У 1601 році місту надано магдебурзьке право. На початку XVII століття син Якуба Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, збудував у Золотому Потоці замок для захисту від ворогів за наказом польського короля Сигізмунда ІІІ. На цей час Стефан вже володів замками в Чорткові і Бучачі. У Золотопотоцькому замку Стефан Потоцький зі своєю дружиною Марією Могилянкою, дочкою молдавського господаря Ієремії Могили, влаштували свою резиденцію.

У 1672 році перед навалою турків Золотий Потік відвідав мандрівник Ульріх фон Вердум і у своєму щоденнику занотував згадки про замок і місто, а також його засновників.

У 1672 році замок захопили війська турецького султана Магомета IV. Через 3 роки польський король Ян ІІІ Собеський вигнав турків із золотопотоцького замку. У 1676 році замок знову захопили і спалили турецькі війська Ібрагіма Шейтана. Остаточно турки залишили його у 1683 році. Родина Потоцьких відбудувала замок і проживала в ньому до кінця XVIII століття.

У 1786 році Микола Потоцький продав золотопотоцький замок шляхтичу Гнату Скварчинському, а у 1840 році замок викупила родина Ольшевських, нащадки роду Потоцьких. Нові власники перебудували замок: частково розібрано захисні мури, головний фасад палацу набув рис класицизму, бічні та двірцевий фасади – неоготичних рис, в підземеллях зробили пивниці, а на самому подвір'ї засадили липові алеї і встановили скульптури. Ольшевські розпочали будівництво нового палацу недалеко від замку і ці витрати призвели родину до банкрутства.

Новим власником золотопотоцького замку став Ян Стоєвський. Однак і він його згодом продав хасидському рабину Ізраелю Фрідману. За його володарювання замок зазнає занепаду.

У 1875 році замок купує австрійський посол Володимир-Іполіт Гнєвош. Він намагався врятувати старі мури від руйнації, тому переніс сюди з Бучача суд і податковий уряд. В самому палаці власники зберігали колекцію творів мистецтва, родинні портрети, велику бібліотеку, до якої входили понад 2000 книг польською, німецькою, французькою та англійською мовами. У 1918 році під час Першої світової війни більшість із цих надбань російські солдати вивезли до Москви.

У міжвоєнний період родина Гнєвошів облаштувала в замку кімнату для гри в карти, шахи і більярд, невелику бібліотеку, а на самому подвір'ї – майданчик для гри в теніс і баскетбол. У 1935 році у палаці відбулася велика пожежа. Власники провели консерваційні роботи для збереження споруди. У 1939 році, з приходом радянської влади, Гнєвоші втратили право на володіння золотопотоцьким замком. Нова влада влаштувала в ньому катівню НКВД, згодом державні районні установи. У 1962 році Золотопотоцький район приєднали до Бучацького, а замок перетворився на пустку. В останні роки в ньому знаходились майстерні. У 2008 році золотопотоцький замок включено до Національного заповідника "Замки Тернопілля". У 2009 році в замку провели деякі реставраційні роботи: розчистили внутрішні приміщення палацу, відремонтували надбрамну вежу.

Проте загалом, станом на 2019 рік золотопотоцький замок знаходиться в стані руїни. Добре збереглись сандрики вікон з елементами рослинності на фасаді палацу, підземелля, ренесансні різьблення порталу в'їзної брами. Збереженими також є 3 кутові вежі, крім західної, та фрагменти мурів замку. Північна вежа і східна збережені до рівня 2 ярусу, південна – до 2,5 ярусів. Найбільш перебудованою є північна вежа, однак в ній збереглося первісне склепінчате перекриття 1 ярусу.

Замок розташований при головній вулиці у південній частині містечка, поруч із костелом та новим палацом Ольшевських.

Nadiya