Микола Радзивил "Чорний", засновник видатної архітектурної пам'ятки XVІ ст., був наближеним до польського короля Сигизмунда ІІ Августа. У 1547 р. отримав від імператора Карла V право на титул князя, брав участь у бойових діях проти татар. Маючи велику родину (восьмеро дітей), збудував родовий замок на місцевості, де зараз знаходиться смт. Олика, що на Волині. Перша згадка про Олику датується 1149р. в Іпатіївському літописі, у XІІІ-XІVст. селище входило до Галицько-Волинського князівства, а вже у XІV ст. увійшло до складу Великого князівства Литовського.
Олицький замок збудований за бастіонним (голандським) типом, аналогічно до, наприклад, Дубенського, Золочівського та Збаразького замків. Він з трьох сторін оточений глибоким ровом, має квадратну форму і з'єднувався з брамою великим мостом, який вночі піднімали вгору. Його внутрішнє подвір'я обрамлюють чотири палаци, які поєднані між собою різноманітними переходами та прибудовами. Споруда вражає своєю розкішшю і монументальністю: товщина стін фортеці сягає від 3 до 5м., складається із 365 кімнат (за кількістю днів року), займає значну площу (приблизно 3га). В деяких джерелах наведена легенда, що князь Микола Радзивил любив кожну ніч проводити в іншій кімнаті упродовж року.
Будівництво замку завершили у 1564 р., але не повністю, оскільки роботи з укріплення та реконструкції продовжувалися аж до 1640 р., у цей час головним корпусом став південно-східний. Цей пишний замок у XVІІ ст. не поступався своїм мистецьким оформленням найзнаменитішим палацам тогочасної Європи, в ньому була розміщена велика кількість скульптур і картин, а інтер'єр вражав багатством дорогоцінної позолоти. Родині Радзивилів належали колекції кришталю, фарфору, золотого посуду та золотих годинників, оздоблених емаллю. Для бальних танців споруджено чудову мармурову залу, житлові приміщення були декоровані картинами в позолочених рамах, а Велика зала славилася галереєю портретів княжого роду Радзивилів. На щастя, у XX ст. вдалося зберегти численні малярські полотна із знаменитої князівської колекції, які зберігаються у Художньому музеї м. Луцька.
У парку поблизу замку було насаджено багато чудових екзотичних дерев з найвіддаленіших куточків світу. Крім того, там знаходилася оригінальна водойма, на дні якої була викладена кахлем стежка, яка з'єднувала замок з парком. Слід відзначити, що князівська родина володіла також унікальною бібліотекою з численними стародруками, які було спалено червоноармійцями під час лютої зими 1939 р. з метою обігріву приміщень.
Упродовж всієї історії на укріплення нападали турки, татари та інші завойовники, але фортеця була настільки міцною, що весь час витримувала будь-яку облогу. І лише один раз на початку XVІІІ ст. не встояла перед шведами. Після цього вона вже не вважалася оборонною, але майже до середини XX ст. залишалася власністю родини Радзивилів.
У середині XVІІІ ст. відбулася перша реконструкція Олицького замку Радзивилів: звели триповерхову будівлю у вигляді палацу, а над воротами розмістили вежу з годинником. В часи правління Альбрехта Станіслава Радзивила замок збільшився в розмірах, його габарити складали: 100х120м. Навколо квадратного двору звели замкові корпуси, з'єднані між собою; в кутових бастіонах було розміщено двісті гармат, а поруч із замком було зведено Троїцький колегіальний костел у стилі бароко, при вході якого були розміщені скульптури святих Станіслава і Войцеха, Петра і Павла, які знаходяться там і донині.
Михайло Казимир Радзивил розпочав нову реконструкцію, що тривала до 1760 р., у триповерховому замку на другому поверсі добудували балкони. А у 1776р. дах перебудували у стилі бароко. Свого часу у палаці гостювали представники польської знаті, а також – літературні класики – Марсель Пруст (Франція) та Сомерсет Моем (Великобританія), які згадали про замок у своїх творах, захоплюючись його красою. Після розподілу Польщі замок, як і навколишні землі, став власністю Росії. В цей час у ньому розмістився лазарет, що проіснував до 1836 р. Однак згодом замок повернули Радзивилам і у 1883 р. розпочали його реставрацію.
Під час Першої світової війни замок було сильно зруйновано, але у 1920 р. його почав відбудовувати новий власник – Януш Радзивил. Двір замку було відбудовано по периметру цегляними спорудами, дві з яких – двоповерхові, а одна – триповерхова. До нього було передбачено два в'їзди. Головним вважається палац, розташований у південно-східній частині: прямокутний за планом, триповерховий, з двома брамами.
Коли розпочалася Друга світова війна, у 1939 р. Януш Радзивил був змушений покинути замок. Після закінчення війни, у його приміщеннях перебував радянський кінський завод, а з середини XX ст. і донині – психіатрична лікарня, яка, проте, займає меншу частину будівлі, більша частина замку все ж залишається відкритою для туристів. У випадку, якщо вхідна брама зачинена, варто спробувати скористатись іншим входом, який знаходиться з протилежного боку чотирикутника. Тобто, вхід для охочих вільний, але станом на 2016 рік Замок Радзивилів переживає не найкращі часи, оскільки будівля вимагає комплексної реставрації.
Andrij
