Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир (с.Лебедин, Черкаська обл.): карта, опис

Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир у Шполянському районі Черкаської області був заснований у XVІІІ ст. Біля монастиря, на відстані приблизно 5км понад ярами і глибокими балками річки Гептурка розкинулося село Лебедин. У XІX ст. цей населений пункт огортав густий ліс, від якого зараз залишилися тільки невеличкі острівці, решта території займають поля.

Неподалік від жіночого знаходився більш давній, заснований у XVІ ст. чоловічий Георгіївський монастир, який перебував під патронатом козацької старшини, його підтримували гетьмани Петро Дорошенко та Іван Мазепа. У XVІІІ ст. у часи Коліївщини цей монастир відігравав роль своєрідного центру підтримки козацького визвольного руху. Після придушення повстання гайдамаки шукали захисту в обителі від переслідування польських та російських військ. Наприкінці XVІІІ ст. в обителі трапилася велика пожежа, в результаті якої згоріло майже все майно, церкви і більша частина келій, з того часу починається занепад Георгіївського чоловічого монастиря.

У 1846 р. Георгіївський чоловічий монастир закрили нібито через незручність його розташування – посеред великого села. Його церкви перетворили на парафіяльні, а землі відійшли у розпорядження Чигиринського жіночого монастиря. Саме тоді чоловічий монастир і припинив своє існування, основну частину нерухомого майна за указом Синоду було передано Лебединській парафіяльній церкві, а рухоме майно надали у розпорядження Свято-Троїцькому жіночому монастирю у м. Чигирин. У майбутньому чоловічий Георгіївський монастир так і не відновився.

Після того, коли турки розорили Молдавський Калитурський монастир, у 1779 р. його черниці за 5км від Лебедина заснували жіночий монастир святого Миколая. Для цього вони придбали у тодішнього власника Ксаверія Любомирського шматок землі посеред Лебединського лісу. У XVІІІ ст. усі споруди монастиря були дерев'яними: дзвіниця (1764 р.), церква святого Миколая і церква святої Варвари (1784 р.), проте у 1800 р. Миколаївську церкву перебудували, частину її конструкцій звели з каменю, а вже наприкінці XІX ст. вона повністю стала кам'яницею. У 1833 р. спорудили кам'яну прямокутну дзвіницю, що мала висоту 34м. У 1839 р. зазнала перебудови дерев'яна церква святої Варвари, яку відбудували вже у 90-тих роках, після проголошення Незалежності, як церкву Вознесіння Господнього.

У 1823 р. село Лебедин відвідав малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка у Свято-Миколаївському монастирі молилася перед весіллям за своє щасливе подружнє життя. Ці відвідини стали поштовхом для написання Кобзарем поеми "Гайдамаки" про козацько-селянське повстання.

У 1929 р. Свято-Миколаївський жіночий монастир зачиняє тодішня влада. В часи німецької окупації монастирю дозволили функціонувати, однак після завершення Другої світової війни з поверненням радянської влади його знову закрили. У 1960 р. після закриття Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря його монастирська община переселилася до монастиря в Лебедині, який ще рік функціонував, до 1961 р., а згодом частину черниць разом з ігуменею перевели до Красногірського Свято-Покровського монастиря поблизу м. Золотоноша. У 1962 р. у приміщенні Лебединського монастиря влаштували тубдиспансер, а у 1972 р. – лікарню для дітей, хворих на ДЦП. У будівлях обителі розмістили туберкульозну лікарню, але в 90-ті роки XX ст. монастир нарешті повернули у власність церкви.

Найцікавішою спорудою монастиря вважають 36-метрову дзвіницю, яка одночасно використовується як надбрамна вежа, була зведена у 1833 р. Дзвіниця – монументальна широка будівля, прикрашена колонами, яка не подібна до православної дзвіниці, а скоріш за все нагадує башту фортеці і дещо не вписується у архітектурний ансамбль обителі. Вражає подвір'я монастиря, що нагадує екзотичний парк, у якому ростуть доглянуті дерева з чудовими квітниками. До монастирського комплексу входять дві церкви: одна – літня Миколаївська, а інша – трьохпрестольна Вознесенська, яка включає церкву святої Варвари і використовується для проведення богослужінь у холодну пору року. До цього комплексу також належать корпуси келій, капличка, а недалеко від них розташовано декілька господарських будівель.

Приблизно за кілометр від обителі, на дні яру знаходиться цілюща Магдаленинська криниця, яка зроблена у вигляді кількох неглибоких резервуарів, укритих зверху дерев'яним настилом, а біля них влаштовані кабінки для обливання водою. На в'їзді до села знаходиться старовинний вітряк, який зараз не функціонує за призначенням.

Нині екскурсії до монастиря не проводяться, оскільки мешканки обителі до цього відносяться неохоче, хоч саме місце і природа ніби створені для того, щоб заохочувати відвідувачів.

Лебединський Свято-Миколаївський жіночий монастир тепер діє за прямим призначенням і належить до єпархії Української православної церкви Київського патріархату.

Andrij