Музей караїмської історії та культури у місті Галич був заснований у 2004 р. у зв'язку з ідеєю збереження культурної спадщини караїмської громади Галича, яка у 90-ті роки минулого століття нараховувала лише 8 осіб. Для розміщення цінної колекції було придбано автентичний караїмський житловий будинок кінця XІX ст., який знаходиться у самому центрі міста.
Експозиція музею розташована у трьох залах і ознайомлює відвідувачів з культурними і релігійними традиціями караїмів, а також – суспільно-побутовим життям караїмської галицької громади. Караїми – це невелика етнічна група, у якій оригінальним чином поєднується юдейське віросповідання з тюркською мовою. Науковці ще й досі сперечаються про їхнє походження. Існують припущення, що витоки цього етносу сягають 8 ст. н. е., коли на території сучасного Іраку розпочав проповідницьку діяльність Анан бен Давид, який очолив опозиційний рух в юдаїзмі, що базувався на запереченні Талмуду як пізнішого додатку до старозавітного вчення, котрий лише об'єднав усі тлумачення рабинів. На його думку, основним повинно було залишатися П'ятикнижжя Мойсея на відміну від ортодоксального юдейського Талмуду. У зв'язку з цим слово "караїм" походить від давньоєврейської (шанування, тобто, читання) Святого Письма.
Деякі дослідники вважають, що в епоху Середньовіччя представники етносу прибули у ці краї за домовленістю, що існувала між князем Данилом Галицьким і ханом Батиєм. Головним їхнім заняттям була торгівля. Перші караїмські родини обрали для свого поселення правий берег Дністра, ближче до пристані, куди прибували кораблі з товаром. Тут у минулому була закладена Караїмська вулиця з торговельними і ремісницькими рядами.
Експозиція першого залу музею репрезентує культові і обрядові речі галицьких караїмів, серед яких – релігійні книги, а також – деталі інтер'єру галицької кенаси (караїмського храму), тут можна натрапити на ризу та молитовний шарф караїмського священнослужителя і побачити його печатку. У другому залі висвітлюється історія караїмів у минулому столітті. Упродовж історії свого існування галицька громада караїмів була малочисельною, проте у XX ст. стала ще меншою. Її чисельність різко скоротилася у зв'язку з епідемією тифу, а також – міграцією у роки Другої світової війни. У цьому ж залі також експонуються предмети вжитку і документи, серед останніх – свідоцтва про народження, про укладання шлюбу, різноманітні особисті документи тощо. Деякі предмети вжитку, які репрезентуються у музеї, пов'язані з обрядами караїмів, зокрема, з підготуванням до свята Пасхи та його святкуванням. Відомо, що представники етносу на Пасхальні свята користувалися окремим набором посуду. У музеї дізнаємося про те, що доба у їхньому уявленні триває від заходу Сонця і до його заходу наступного дня, у відповідності з давньою календарною системою, тому усі їхні свята розпочинаються надвечір. У третьому залі пропонується оглянути процес розселення караїмів по різних куточках світу, а також – загальний стан їхньої громади на сьогодні. Загалом, у фондах музею нараховується до 3 тисяч експонатів, які пропонуються для огляду та зберігаються у фондосховищі.
Основне завдання музею полягає у виявленні, дослідженні та збереженні культури галицьких караїмів. Нині до складу музейного комплексу входять: безпосередньо описані вище експозиційні зали, десять збережених караїмських будинків початку минулого століття, а також – фундаменти зруйнованого караїмського храму-кенаси. Цікаво також оглянути караїмське кладовище-зерет, розміщене у селі Залуква, за 1 км від Галича.
Музей караїмської історії та культури на Івано-Франківщині входить до складу Національного заповідника "Давній Галич" і належить до пам'яток історії України.
Кенаса (не збереглася, зруйнована у 1985 році)
Кенаса – молитовний будинок караїмів, який караїми називають "бейт кнессет" – будинок зборів. У Галичі, як свідчать історичні джерела, першу дерев'яну кенасу було споруджено у ХVІ ст. У 1836 році на місці храму, який згорів під час пожежі 1830 року, було споруджено новий. Його будівництвом на той час займався голова галицької караїмської громади газан Абрагам Леонович (1801-1851 рр.). Але й цей храм спіткала доля попередника.
У 1870 році галицькі караїми спорудили муровану кенасу, у архітектурі якої було закладено концепцію професійного архітектора (на жаль відомості щодо авторства відсутні), опрацьовану і зреалізовану пересічними ремісниками.
Це була прямокутна будівля, спрямована з півночі на південь, з настінним декором у стилі класицизму. З кожного боку, крім тильного, у верхній частині були напівкруглі вікна. Головний фасад увінчував декоративний фронтон, плавний контур якого прикрашали фігурні вази на квадратних стовпчиках.
Інтер'єр храму вражав своєю скромністю. Внутрішній простір храму візуально було розділено на кілька частин: моша-зекенім (сидіння для старців) – частина кенаси, де під низькою стелею знаходилися дерев'яні лави, на яких під час молитви сиділи люди похилого віку і парафіяни, що знаходяться в жалобі, основна ж частина людей молилися на колінах. Над цим місцем знаходився ярус для жінок. Центральна частина – шулхан, була призначена для чоловіків. В північній частині будівлі знаходився азар – переддень або коридор, де збиралися люди похилого віку перед молитвою.
У 1913 році після чергової пожежі храм було відреставровано і змінено зовнішній декор. Та у 1916 році, під час наступу військ генерала Брусилова храм знову було зруйновано.
У 1919 році керівники караїмської громади міста Галича поставили перед громадою завдання відбудови кенаси. І у 1926 році при допомозі польського уряду роботи було завершено.
При цьому були помітні окремі зміни архітектури будівлі. Зокрема, декоративними елементами було доповнено фасад, докорінно змінено північний і південний фронтони, по всьому периметру облаштовано карнизи, вікно над західним входом було зроблено у вигляді арки, як і інші вікна, збільшено висоту внутрішнього і зовнішнього об'ємів, облаштовано елементами водостоку покрівлю.
У 1985 році у зв'язку з будівництвом багатоповерхового будинку галицьку кенасу було зруйновано. Оригінальні караїмські кенаси можна оглянути, наприклад, у Києві, Євпаторії або давньому печерному місті Чуфут-Кале.
Джерело: інформаційний стенд у музеї
Andrij
Кенаса – молитовний будинок караїмів, який караїми називають "бейт кнессет" – будинок зборів. У Галичі, як свідчать історичні джерела, першу дерев'яну кенасу було споруджено у ХVІ ст. У 1836 році на місці храму, який згорів під час пожежі 1830 року, було споруджено новий. Його будівництвом на той час займався голова галицької караїмської громади газан Абрагам Леонович (1801-1851 рр.). Але й цей храм спіткала доля попередника.
