Свято-Миколаївський монастир (м.Мукачеве, Закарпатська обл.): карта, фото, опис

Свято-Миколаївський монастир у місті Мукачеве Закарпатської області, котрий ми бачимо сьогодні, був зведений упродовж 1772-1804 рр. у бароковому стилі і знаходиться на північній околиці міста, на схилі Чернечої гори, вкритої віковим дубовим лісом.

Народні перекази свідчать, що цей монастир було засновано ще в XІ ст. при угорському королі Андраші І. Саме тоді ніби з його дружиною Анастасією Ярославною прийшли черниці з Києво-Печерського монастиря та заснували у цій місцевості власну обитель. За ініціативою подільського князя Федора Корятовича у XІV ст. після монголо-татарської навали монастир у Мукачевому був відновлений. Як свідчить легенда, на Чернечій горі на князя Федора напав хижий звір, тоді він звернувся з благанням про порятунок до святого Миколая. Святий врятував Корятовича, після чого на знак подяки він розпорядився збудувати у цій місцевості дерев'яний храм на честь святого Миколая, корпус для монахинь і надав грамоту, відповідно до якої забезпечив монахів виноградником, млином, а також заповів себе поховати на Чернечій горі.

Упродовж історії свого існування цей монастир зазнавав багатьох руйнувань та пожеж, проте весь час відроджувався. У 1537 р. обитель була зруйнована у війні між Габсбургами та семигородськими князями, однак у середині ХVІ ст. її відбудували, і монастир став резиденцією єпископа, перетворився на центр просвіти і притулок для мандрівних монахів. Саме тоді була заснована школа, яка перебувала під безпосереднім впливом Острозької школи: граматика Арсенія Коцака, який жив і помер у монастирі, була певним чином зорієнтована на граматику Мелетія Смотрицького. У 1657 р. обитель перетворилася на руїну під час нападу польського гетьмана Любомирського. Через кілька років після цих трагічних подій волоський господар Кость Басараб збудував нову монастирську церкву, перебудував і збільшив господарські будівлі.

Сучасний, мурований, головний корпус монастиря у бароковому стилі разом з келіями, вежею-дзвіницею та величною Свято-Миколаївською церквою було збудовано наприкінці XVІІІ – на початку XІX ст., автором проекту вважається мукачівський архітектор Дмитро Рац. Упродовж XVІІ – XX ст. на всій території Закарпаття була введена унія, тож обитель належала отцям-василіянам. У цей час при монастирі утворилася школа для монахів, які залишили тут для майбутніх поколінь велику духовно-літературну спадщину.

У 20-тих роках XX ст. сюди потяглася велика кількість тогочасних молодих людей, які прагнули стати ченцями, слава про це дійшла аж до Рима, в результаті папа Пій XІ обдарував обитель старовинною іконою Богородиці, яка була написана у Царгороді ще у 1453 р. Відтоді ікона отримала назву "Мукачівської Заступниці", а цей монастир на Чернечій горі перетворився на головне відпустове місце усього Закарпатського краю. У цей час тут започаткували прощі, приурочені до свята Успіння Пресвятої Богородиці, в яких щорічно брало участь від 20 до 30 тисяч прочан.

Проте, після закінчення Другої світової війни у березні 1947 р. монастир передали православній громаді, ця подія започаткувала насильницьку ліквідацію Української греко-католицької церкви на Закарпатті. Тоді православні вирішили відродити монастир як чоловічу обитель, однак радянська влада категорично не погодилася на діяльність чоловічого монастиря у центрі Закарпаття, оскільки боялася підйому духовності та патріотизму серед місцевого населення. Крім того, відомо, що наприкінці 60-тих років XX ст. обитель узагалі намагалися зачинити, однак стараннями Патріарха Алексія І тогочасне керівництво СРСР врешті відмовилося від своїх планів і монастир не зачинили. Більше того, Патріарх Алексій І скерував для обителі матеріальну допомогу для ремонту будівель та техніку для обробки землі, а також – подарував богослужбові книги.

У роки панування войовничого атеїзму ікона Богородиці "Мукачівська Заступниця" весь час перебувала в укритті. Лише за часів незалежності України, у 1996 р. отці-василіяни перевезли оригінал чудотворної ікони до Малоберезнянського монастиря, де відбувалося її привселюдне вшанування. Лише у липні 2009 р. ікону перевезли знову до Мукачівського монастиря, де вона зберігається і до сьогодні.

Нині на території монастиря діють три церкви: Свято-Миколаївський храм, церква Всіх Святих, яка збереглася з 1772 р., оскільки була побудована разом із монастирським корпусом і храм-каплиця на честь Успіння Пресвятої Богородиці, збудована у 2004 р. На сьогодні при монастирі діє велике господарство, поля, сади, виноградники, є своя велика швейна майстерня. Крім виконання своїх богослужбових обов'язків, сестри-монахині займаються бджільництвом, малюванням і навіть золотошиттям. Малювання переважно виявляється у розписуванні великодніх писанок та створенні мініатюрних художніх зображень видів монастиря. При монастирі функціонує власна пекарня, де випікають хліб за давньою традицією та рецептами.

Свято-Миколаївський жіночий монастир у Мукачевому нині діє за своїм призначенням, славиться своєю багатовіковою історією, відноситься до єпархії УПЦ МП і належить до пам'яток архітектури національного значення. Тож перебуваючи у Мукачевому, окрім замку та старого центру, неодмінно завітайте і сюди!

Andrij