Костел (церква) Святої Трійці (с.Долина (Янів), Тернопільська обл.): карта, фото, опис

Парафія у Янові Теребовельському була заснована Яном Гольським та його дружиною Софією у кінці 16 століття, враз із будівництвом містечка. Перший костел, збудований із дерева, був у іншому місці, серед міської забудови. Він проіснував відносно недовго. Місцева парафія належала до Теребовлянського деканату. Зі старих документів відомо, що парафія володіла численним майном, зокрема: фільварок із 21 підданим, орні землі, пасовище, право вільного млинарства, 8 волів з плугами. Пробощ утримував також вікарія (священика-помічника) та 3 хлопців, котрі прислуговували у костелі.

Існуючий нині Костел Cвятої Трійці в селі Долина на Теребовлянщині – пам'ятка архітектури XVII століття оборонного типу в стилі ренесанс з елементами готики. Первісно зведений як родинна каплиця у 1611-1634 році з ініціативи Софії (із роду Замєховських), дружини подільського воєводи Яна Гольського на території Янівського замку. У давнину храм виконував також оборонні функції як частина замкових укріплень. Вже від 1635 року при парафії існував шпиталь, 1672 року Андрій Бернацький заповів на нього свій будинок, а 1732 року благодійник на прізвище Богуш - значну суму коштів.

Після смерті Софії у 1935 році, костел ще був далекий від завершення. Вона заповіла 800 злотих щорічно на продовження будівництва, однак цієї суми було явно замало. Кілька місцевих настоятелів продовжували будівельні роботи, долаючи великі фінансові труднощі. Врешті, аж через 50 років після заснування, у 1661 році, храм освятили. Вже у 1675 році замок захопили турки, після цього відновлено лише костел, для чого використали також матеріал з колишнього замку та оборонних мурів. Як свідчать документи 1666 року, храм все ще не був повністю завершеним, а раніше зведений дах на той час вже потребував ремонту. Лише 1712 року, за часів кс.Валенти Пєтрушовського, будівництво завершили, про що свідчила дата на вежечці-сигнатурці.

Аж у 1796 році (це вже часи Австро-Угорщини) маємо перший детальний інвентар, що описує храм та його майно. Це було за часів настоятельства о.Кароля Гловацького, який прийняв храм у 1788 році "без даху та тиньку ззовні". На той час храм був оточеним кам'яним муром, мав кам'яну підлогу. Головний вівтар, частково позолочений, містив образи Святої Трійці та св. Івана Хрестителя. Костел мав бічні вівтарі у наві – св.Антонія та св.Йосифа, та ще два бічні вівтарі у каплицях – Ісуса з Назарету та св.Анни.

У сакральній споруді на той час були: амвон (проповідальниця) із липи, розписаний та позолочений, дерев'яна хрестильниця, лави та два конфесіонали (сповідальні) – із дуба. Окремо наведені предмети із срібла – монстрація, 2 келихи, хрест, кадильниця. Один келих був за кілька років до конфіскованим того владою. Олов'яні предмети: 24 вівтарні свічники, 2 лампи, хрест, 6 посудин на олію. Також 2 дерев'яні хрести, 19 образів, 2 великі дзвони, 1 малий, 1 менший дзвін на сигнатурці, 24 орнати (священичі ризи), 6 хоругов, 2 мідні котли (бубни). На хорах стояли маленькі органи на 8 голосів. Плебанія (проборство) храму мала 2 кімнати 2 комори, сіни. До 1824 року кс. Гловацький придбав власним коштом ще цілий ряд предметів для святині.

У 1825 вбудували у замкові мури нову дзвіницю, котру ми бачимо і зараз. Споруда невелика, стінового типу, містила у прорізах два дзвони на нижньому ярусі – великий "Святий Мартин" 1825 року, 79см в діаметрі, з написом "Голос хвали Бога, вірним ізбавління, вітчизні спокій" та середній 58 см в діаметрі. Верхній проріз у фронтоні містив малий дзвін діаметром 30 см. Парафіяльна бібліотека налічувала 132 назви, загалом 167 томів книг, що було солідним числом на ті часи. Згідно документів 1858 році дах храму був покритий гонтом, пробощ придбав 4 орнати, ще один – Пауліна Лось, а її чоловік – граф Володимир Лось подарував 4 свічники. Ці речі були привезені із Відня.

Костел збудований з місцевого пісковика, в плані одновавовий з п'ятигранним пресбітерієм. Нава трипролітна, вівтарна частина – однопролітна. Перехрестя створюють дві невеликі симетричні п'ятигранні (у формі половини восьмикутника) каплиці. Стіни святині суворі, не несуть майже ніякого оздоблення. Зсередини і ззовні вони оформлені пілястрами, котрі служать опорою для хрестових арок склепінь. Зсередини у вівтарі опори додатково оформлені мініатюрними маскаронами у стилі Відродження. Вікна храму вузькі, однак широко розтесані з внутрішньої сторони. Оформлені білокамяними порталами з арковими завершеннями, а замкові камені оздоблені голоівками ангеликів-путті. Вівтар містить невелике кругле вікно, гвинтові сходи та вежа також мають невеликі вікна квадратної форми.

На головному порталі зведена могутня двоярусна вежа, яка займає майже всю ширину нави. На першому ярусі вежі знаходиться притвор, який поєднується гвинтовими сходами з внутрішньою галереєю на другому ярусі. Обидва ці простори арковими прорізами виходять у головну наву. Гвинтові сходи вмонтовані у товщу стіни, а ззовні їх присутність видає невелика вежечка. Це типова конструкція для багатьох одновежових костелів різних часів.

Дах храму доволі низький, нині бляшаний. На старих фотографіях бачимо, що на початку 20 століття споруда була перекрита ще гонтом. Вежа завершена низькою шатровою крівлею, котра увінчана приплюснутим цибулястим куполом і маківкою на відкритому ліхтарі. Так само завершена вежечка-сигнатурка, яка є ніби зменшеною копією головної вежі. В підземеллях костелу поховані колишні власники замку. Однак у кінці 18 століття, імовірно – за наказом нової австрійської влади, підземелля були замуровані і зараз доступу туди немає.

У кінці 19 століття храм мав 5 вівтарів, із котрих головний був перевезений сюди із василіянського Підгорянського монастиря. У Першій Світовій війні храм не постраждав, були втрачені лише деякі олов'яні деталі від орґану. Однак по війні споруда потребувала ремонту. З цією метою було пробощ продав 5 га поля, котрі належали до парафії. Роботами керував архітектор Александр Чеснак із Теребовлі. Костел наново потинькували, замінили долівку і власне у той час старий гонт даху був замінений на бляху. У 1930 році була відновлена дзвіниця.

До місцевої парафії належали вірні сусідніх сіл і підпорядковувались костели і каплиці. що були у деяких із них. Це такі села та хутори Деренівка, Довге, Кобиловолоки з Папірнею, Млиниська, Підгайчики з Вибранівкою, Слобідка зі Знесінням. При парафії діяли численні товариства: окремі для чоловіків, жінок, юнаків і дівчат, спільноти "Жива Вервиця" та "3-го закону св. Франциска". У 1936 році тривало будівництво каплиць на Слобідці та Знесінні.

У кінці 1944 року вікарій о.Еміль Гаєвський виїхав з Янова. Його місце 18 лютого 1945 року зайняв о.Зигмунт Ґендзінський, що приїхав із села Кобиловолоки. Він побоювався нападу українських повстанців і в місті відчував себе у більшій безпеці. Звідси він відвідував храми у Кобиловолоках та Буданові. У Янові також залишався також о. Мартин Стефанський. Однак вже 4 жовтня того ж року обидва священики виїхали до Польщі забравши з собою частину богослужбових предметів, які були невеликого розміру. Частина з них і досі знаходиться у костелах місцевостей Смольно Велике та Тучно. Архів янівського костелу зберігається у Любачеві.

За часів радянської влади у костелі був склад збіжжя. З 1991 року храм в с.Долина Тернопільскої області належить православній громаді, нині – це адміністративно Теребовлянське благочиння Тернопільської єпархії ПЦУ. Парохом храму став о. Павло Крицький, завдяки ініціативності та праці якого було здійснено ремонт, перекрито дах, розписано стіни. Храм був наново освячений, зі збереженням історичного титулу Пресвятої Трійці. Нині костел Святої Трійці у селі Долина Тернопільської області відноситься до списку пам'яток архітектури національного значення під номером 682, загалом непогано зберігся і перебуває в доброму стані, однак практично усе внутрішнє оздоблення його – сучасне. Споруда входить до числа найстаріших оборонних храмів краю.

Джерела:
1. Jan K. Ostrowski. Kościoł papafialny w Janowie Trembowielskim / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Tom 17
2. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Том 4. Київ, "Будівельник", 1986
3. Grzegorz Rąkowski. Podole. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. Część II
4. Власні спостереження

Nadiya