Село Долина (Тернопільська обл., Теребовлянський р-н): карта вулиць, фото, опис

Село Долина Тернопільської області знаходиться над річкою Серет, до 1960 року воно було відоме як Янів Теребовельський. Поселення знаходиться на меандрі річки, яка оточує його зусібіч, утворюючи "півострів" розмірами біля 2 х 0.8км. Вперше це поселення згадується писемно у 1497 році у праці книзі Ксавері Ліскі "Чужоземці Польщі". Саме в той час польський король Ян Ольбрахт зі своїм військом та з загоном німецьких хрестоносців переходив через Янів з боку Микулинців до Яблунова.

Та історія заселення цього краю є набагато давнішою. В околицях археологи виявили пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської та черняхівської культур. У княжі, давньоруські часи тут теж жили люди. Донині у східній частині містечка збереглися залишки валів та ровів, що захищали переправу через річку Серет. Цікавим є факт, що на мапі барона Фон Міга (кінець 18 ст.) теж зображене укріплення у цій точці, хоча сам замок уже не фігурує (він мабуть у той час не мав уже ніякого оборонного значення).

На початку XVI ст. сусідні посілості належали частинами Катерині Ліханській та роду Боярських. У 1577 році польський шляхтич Ян Гольський придбав село Довге разом із обома згаданими маєтками, і почав розбудовувати на цих землях містечко Янів. Існування його як міста зафіксовано у документах 1590 року. Для того, щоб збільшити доходи з поселення, Гольський ініціював спорудження на своїх землях мостів через річки Гнізна та Серет. А у 1604 році за дозволом короля Сигізмунда ІІІ Вази він отримав право брати мито для утримування міста і цих мостів у доброму стані. Саме цей польський шляхтич разом зі своєю дружиною Софією із роду Замєховських і були фундаторами місцевої римо-католицької парафії і першого дерев'яного, а пізніше – мурованого костелу Святої Трійці.

Коли Ян Гольський помер, Софія вдруге вийшла заміж за подільського воєводу Станіслава Лянцкоронського, який зазначений власником Янова у документах 1615 року. Софія пережила і другого чоловіка та залишила містечко у спадок своїй родині. У XVІІ ст. містечко було власністю та шляхтича Габріеля Замєховського (1666 рік) та Е. Стадницької. Янів був значним, розвиненим поселенням: на зламі XVI та XVII століть тут діяли 14 (!) ремісничих цехів – ковалі, муляри, теслі, маляри, стельмахи (виготовляли вози та сани), ткачі, кравці, кушніри (вичиняли шкіри), шевці, млинарі, пекарі, різники, коновали (ветеринари).

У 1770 році у містечку бушувала епідемія чуми, котра забрала біля ста життів. В 1772 знекровлене поселення втратило міські права, а в 1790 році – знову постраждало від великої пожежі. На початку XIX ст. власником Янова став граф Адам Баворовський, котрий залишив його у спадок дочці Пауліні. У другій чверті XIX cтоліття містечко, "з дерева побудоване", було власністю Пауліни з графів Баворовських графині Лось та її чоловіка, графа Володимира Лося. А далі воно перешло до їх дочки Евеліни, котра була одруженою з Єжи Севером графом Дунін-Борковським.

Наприкінці XІX ст. у Янові діяли пошта, телеграф, повітовий суд, магістрат, нотаріат, каса взаємодопомоги, тут також функціонували українські товариства "Просвіта", "Рідна школа" і "Луг". Власне в той час тривало будівництво сюди дороги з твердим покриттям, залишалось добудувати якихось 2км. Тут нараховувалось: 814 римо-католиків, 501 греко-католиків, а найбільше – 891 – євреїв.

У 1921 році Янів нараховував 2274 мешканців. У 1924 Янів став центром ґміни, до складу котрої увійшли сусідні села. Статус містечка Янів зберігав до 1939 року. Тут проживало уже 2650 осіб, а от співвідношення змінилось: майже половину становили поляки, 29% – українців, а от євреї із 22% уже були у меншості. А через 100 років, у 2001 році у селі проживало лише приблизно 880 осіб, його населення зменшилося утричі...

Вже понад 200 років тому, що бачимо теж на вищезгаданій карті фон Міга, вузький та невисокий перешийок, котрий відділяє півострів у меандрі річки Серет, було перекопано каналом, так що містечко опинилося на "острові". Абсолютно аналогічна ситуація спостерігається у географічно подібних Кам'янці-Подільському та Червоногороді. Це було сприятливим як з оборонної точки зору, так і з господарської. За рахунок значного перепаду рівнів у каналі була швидка течія, що дало змогу обертати водяні млини. А у 1936 році тут була споруджена Янівська ГЕС, котра діє і нині, поруч є ставки для риболовлі.

Видатною пам'яткою старовини була давня Янівська синагога з XVII століття, котру Богдан Януш характеризує схожою до божниці у Камя'нці-Струмиловій (також не збереглися донині). Велика комбінована дерев'яно-мурована споруда стояла біля стрімкого повороту головної дороги у східній частині містечка. Мурована частина (жіноча галерея) була нижчою, обидві частини накриті високим ґонтовим дахом із люкарнами. Високі дерев'яні стіни споруди були зсередини укріплені пілястрами. На жіночу галерею, прибудовану пізніше і відділену від основної зали заскленими вікнами, був вхід по мурованому помості зліва.

Арон га-Кодеш (ковчег для зберігання Тори) – майстерної каменотесної роботи, з двоярусними колонами вкритими виноградною лозою, виконаний у ренесансному стилі. На вершині його містився бронзовий орел, а перед ним – прекрасна бронзова люстра-павук. Стіни синагоги не мали розписів. На жаль, божниця була повністю знищена під час Другої світової війни.

У 1920-х роках у містечку ще була збережена ринкова площа, обрамлена старими одноповерховими кам'яничками. Домінувала на площі ратуша – великий прямокутний будинок з мансардним бляшано-дерев'яним дахом. Ратуша по вузькій стороні мала 5 колон, котрі утворювали галерею-підсіння. З приходом радянської влади спершу у 1939, а знову у 1944 році Янів плавно перейменували спершу на село Іванівка, а згодом він став називатись Долина.

Нині у селі Долина знаходяться численні пам'ятки історії та архітектури: Долинський (Янівський) замок (XVІІ ст.), від якого до наших часів залишилися лише південно-східна частина із залишками круглої вежі та рештками оборонних укріплень, костел Святої Трійці (1611-1634 рр.), котрий збудований у стилі ренесансу з елементами готики і є частиною системи оборони того ж замку, церква св. Миколая (1725 р.), каплиця-гробівець Скарбків і Лосів (1807 р.) на цвинтарі та сам старий цвинтар (XVІІ – XX ст.), стародавня могила австрійських солдат (1809 р.). Замок і костел, зважаючи на їхній вік та історичну цінність, внесені до списків пам'яток національного значення. Більшість вищезгаданих споруд детально описана на відповідних сторінках нашого порталу – варто лише глянути на список нижче!

Тут також встановлено пам'ятник воїнам-односельцям, які полягли у німецько-радянській війні, пам'ятні хрести на місці загибелі 5 воїнів УПА і з нагоди 2000-річчя народження Спасителя, а також – пам'ятний знак на честь 500-річчя села. Околиці – переважно орні поля, проте є також і невеликі лісові масиви. Долина має аж 4 виїзди на різні боки – крім основної автодороги Теребовля-Білобожниця є також відгалуження на північ (Довге, Деренівка) та на південний захід (Слобідка). Найближча залізнична станція – Деренівка – в дійсності знаходиться куди далі ніж однойменне село, аж біля автотраси Тернопіль – Чернівці, на відстані 6 км.

Отож, колишнє містечко Янів Теребовлянської громади відоме своїми старовинними пам'ятками історії, архітектури та містобудування. Воно є справжньою знахідкою для туриста і по праву входить до "першої ліги" туристичних "магнітів" Тернопілля. А якщо врахувати, що уся околиця просто "дихає" як атмосферою старовини, і до цього додати ще й чудові краєвиди хвилястого Поділля – то ви просто зобов'язані запланувати поїздку у ці місця!

Andrij