Костел - каплиця Віднайдення Святого Хреста (с.Залав'є, Тернопільська обл.): карта, фото, опис

Історія костелу у селі Залав'є

Невелика римо-католицька громада села Залав'є здавна належала до парафії у Теребовлі, але у 1935 році декретом єпископа Болеслава Твардовського вона перейшла у підпорядкування до сусідніх Підгайчиків. Вперше ідея спорудження у селі каплиці постала біля 1912 року, місцева ґміна навіть подарувала земельну ділянку для цієї мети, однак з невідомих на сьогодні причин будівництво так і не розпочалося.

У 1932 році священик о.Міхал Папроцький знову порушив це питання і справа зрушила з місця. Гроші на будівлю зібрали силами землевласника графа Леопольда Козібродського та місцевих мешканців. Збереглися детальні документи про спорудження каплиці, що дає змогу відтворити її історію. Під архітектурними кресленнями стоїть підпис Єжи Пасічни. Дуже мало наявної інформації про цю особистість, імовірно лише, що це був родич священика із містечка Товсте. Дослідники сходяться на думці, що ця розробка – лише адаптація одного з типових проектів метра архітектури Тадеуша Обмінського. Обмінський біля 1903 року розробив три пакети креслень: "великий", "середній" та "малий" костел, виходячи із того, яка була чисельність громади у тій чи іншій місцевості. Оскільки громада у Залав'є була дуже маленькою, а можливо також через економію коштів, каплиця є ще значно (у півтора рази) зменшеною у порівнянні навіть із "малим" проектом.

Отож, у 1933 році муляри Гадзінський і Воронюк розпочали мурувати костел Віднайдення Святого Хреста у селі Залав'є із місцевого каменя-пісковика. Як видно із креслень, споруда стоїть на неглибокому фундаменті, крипти, підземелля, тощо – відсутні. Роботи по дереву – псевдо-склепіння, дах та вежечку виконав тесля Бжозовський. Протягом 1934 року тривало оздоблення храму, вівтар та вікна (також із дерева) створили майстер Бялуцький та все той же Бжозовський. Документ від 22 жовтня 1935 року свідчить про завершення робіт, на що загалом було витрачено доволі скромну на ті часи суму – близько 3000 злотих. Та все одно зібраних грошей не вистачило, різницю покрив о.Папроцький із власних коштів. Ще того ж року новозведену філіальну каплицю освятили під титулом Віднайдення Святого Хреста.

Костелу судилось недовго функціонувати за призначенням. У 1949 році у селі заснували колгосп, і покинуту каплицю перетворили на склад збіжжя, а згодом – мінеральних добрив, як це масово відбувалось у радянські часи. І лише у через пів століття, у 1991 році, місцеві мешканці навели тут порядок і здійснили ремонт. Була віновлена підлога, побілені стіни, тощо. Нині храм використовується місцевою греко-католицькою як каплиця із Хресною Дорогою та приміщення недільної школи.

Архітектура каплиці Віднайдення Святого Хреста

Храм обернений фасадом до дороги, а вівтарем – на південний захід, до долини річки Серет. Зовсім поруч, буквально за 20-30 метрів на південь, стоїть на 30 років старіша церква Пресвятої Трійці. Така близькість наводить на думку, що обидві релігійні громади у 1930-ті роки жили у мирі і злагоді між собою. Стіни каплиці складені з тесаного, сіро-бежевого пісковика, зсередини – тиньковані, а ззовні камінь грубо оброблений, що надає споруді "оборонного" вигляду. Хрест на фасаді виділений червоним теребовлянським пісковиком.

Будівля у плані складається з триаркової нави та тригранної вівтарної частини. Оригінально вівтарна частина була відділена від нави стіною з арковим прорізом, та згодом вона була розібрана. Бічні стіни завершені профільованим карнизом. Храм не має кам'яного склепіння, тут все спрощено дерев'яного накриття, котре імітує склепіння (такі рішення відомі, і навіть у доволі великих храмах, наприклад у костелі Різдва св. Івана Хрестителя у селі Сасів). Вікна та вхідні двері мають півкруглі завершення. У інтер'єрі є хори, куди ведуть стрімкі сходи справа від входу. Підлога складена з масивних плит пісковика.

Дуже цікаво вирішена вежа храму. Спереду вона зливається з ризалітом на фасаді, таким чином, що стає якби "невидимою". Конструкція накрита спільним шатровим дашком, котрий увінчаний вікритим ліхтарем та гострим шпилем. На бічних же гранях вежечки є потрійні вузькі та високі віконця. Ця вежечка дещо нагадує споруди у стилі українського модерну, наприклад – бурсу педаґоґічного товариства у Львові. Увесь дах храму та вежечка, включно з її стінами, вкриті залізною бляхою. Сам дах нави невисокий, двосхилий, а над вівтарем переходить у пірамідальний.

Інвентар подає оздоблення храму станом на другу половину 1930-х років:

• Вівтар "без стилю" авторства майстра Балуцького
• Образ "Молитва в Оливному саду"
• Фісгармонія (міні-орган)
• Конфесіонал (сповідальня) у формі крісла із дуба
• Лави без оздоблення
• Образ "Св. Тереза з Ісусом"
• Стації Хресної Дороги
• Процесійний хрест (гіпс) та фіґура Матері Божої (фаянс)
• Богослужбові предмети, свічники, ризи
• Антипедіум (нижня передня стінка вівтаря з оздобленням)

На жаль, майже нічого із цих речей не дійшло до наших днів. Лише образ "Молитва в Оливному саду" (зараз знаходиться у церкві поруч) та 6 Стацій Хресної Дороги вдалося врятувати місцевим мешканцям у роки войовничого атеїзму. Навколо храму був кам'яний мур, металева кована брама. Поруч стояла дерев'яна дзвіниця з дашком, котра мала один дзвін вагою 30кг та 34см у діаметрі. Надпис на дзвоні (польською) гласив "офірували підофіцери та стрільці 51 полку піхоти у Золочеві, 1937". Вказані споруди не збереглись.

Як уже зазначалось вище, каплиця є спрощеним варіантом "типового костелу на 200 осіб" із відмінностями від ориґінально проєкту: розмір 8.2х4.8м замість 12х7м, одна пара вікон нави (за рахунок її вкорочення) перейшла у вікна вівтаря, спрощений фасад, відсутній ґанок-притвор. Однак храм примітний тим, що це є фактично найпізніший із реалізованих проектів Тадея Обмінського. Фахівці вважають його дещо "запізнілим", з огляду на "провінційність" місцевості, адже у той час на наших землях у архітектурі уже завершилась сецесія, практично відійшло ар-деко і майже повсюдно панував функціоналізм.

Назагал, храм перебуває у доброму стані, одному з найкращих серед недіючих аналогічних споруд. Офіційно він внесений до списків як пам'ятка місцевого значення під номером 1277. Не зважаючи на невеликий вік, туристам храм буде цікавим, адже, як і переважна більшість римо-католицьких святинь, є спорудою ориґінальною, не схожою на інші. Село добре вписується у маршрут автомобільної чи велосипедної мандрівки, адже поруч – Теребовля, Долина, Буданів та десятки інших сіл, що дихають атмосферою історії та старовини.

Джерела:
1. Marcin Biernat. Kaplica publiczna p.w. Znalezienia Krzyża św. w Załawiu / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Tom 17
2. Власні спостереження

Petro