Церква (костел) св.ап.Петра і Павла (вул.Личаківська, м.Львів): карта, фото, опис

Церква св. Петра і Павла у місті Львові була зведена у 1660 р. як невелика придорожня каплиця, що мала бароковий фасад з готичною вежкою, нині розташована на роздоріжжі вул. Личаківської та Мечнікова, дещо віддалена від центру міста та має нині гарний доглянутий вигляд. Вона славиться своєю багатовіковою історією, яка переповнена усілякими подіями, ці стіни пам'ятають багатьох відомих людей, які приходили сюди молитися перед чудовим іконостасом, адже костел нараховує не одну сотню років. Упродовж історії свого існування храм спочатку був римо-католицьким, пізніше – греко-католицьким, а нині – православним.

У середині XVІІІ ст. його зайняли ченстоховські ченці-пауліни і реконструювали, перебудувавши у бароковому стилі. Відтоді залишилася задня частина церкви, а у її інтер'єрах – проповідниця та Богородиця у головному вівтарі. Біля храму павліни облаштували свій монастир. Щоправда, у 1786 р. австрійський цісар Йосиф ІІ розпорядився закрити монастир, а церкву передати греко-католикам. Саме у ті роки нею почав заопікуватися тодішній єпископ Петро Білянський, який післі смерті у 1799 р. був тут похований біля головного вівтаря. За допомогою єпископа Петра Білянського у церкві було здійснено реставраційні роботи, добудовано передній торець будівлі в античному стилі, а всередині – встановлено іконостас, який був правдивою окрасою церкви. До сьогодні не збереглися бічні вівтарі, виконані у стилі рококо, відомого українського маляра Луки Долинського. Натомість на їхньому місці встановили вівтарі, виконані у народному стилі з образами Т. Копистинського і А. Манастирського.

У 20-ті роки XX ст. для храмового інтер'єру було виготовлено дві дерев'яних церковних лави, що мали вузькі сидіння та високі спинки, їх встановили вздовж стін перед іконостасом. У 1927 р. керівництво храму продало частину власного поля тогочасному кооперативу "Власна хата", а за отримані кошти для парафії було закуплено кам'яницю на вул. Жилінського № 6. Згідно з даними щорічного релігійного довідника дізнаємося, що до парафії на той час належало до 2500 осіб, а при самій церкві функціонувало шість товариств: Братство Апостольства Молитви, Братство Церковне, Братство Христової Любові і Милосердя, Братство Матері Божої Неустанної Помочі, Марійське Товариство Непорочного Зачаття і навіть Братство Доброї Смерті.

До 1946 р. храм був греко-католицьким, оскільки саме тоді радянською владою було ліквідовано УГКЦ. У зв'язку з цим після закінчення Другої світової війни при радянській владі храм став належати Московському Патріархату. Лише у серпні 1989 р. тогочасний отець-настоятель, майбутній патріарх УАПЦ Димитрій оголосив про його перехід до Української автокефальної православної церкви. У 2000 р. біля південної стіни церкви були урочисто захоронені тлінні останки патріарха УАПЦ Димитрія.

Колишній костел св. ап. Петра і Павла у м. Львові нині є діючим храмом, відноситься до єпархії УАПЦ і належить до пам'яток архітектури національного значення. А пройшовши ще далі вулицею Личаківською, прийдемо до церкви Покрови Богородиці, котрою зараз опікуються отці Селезіяни східного обряду. З іншого боку вулиці варто оглянути цікавий будинок колишнього санаторію Солецького - пам'ятку архітектури у стилі т.зв. "гуцульського модерну".

Далі архівний текст із книги: М.Голубець Львів: Провідник. - Жовква, 1925.

На розі вулиць Личаківської і Петра й Павла (сьогодні вул. Мечникова), вище костелу св.Антонія, сіріє знищена і занедбана Петропавлівська церква. Заснована одним з польських магнатів в 1668 році як латинський "пребендальний" костел, тривалий час вона слугувала придорожньою капличкою для населення "бродського" передмістя Львова і Лисинич, поки з 1750 року ченстоховські Павліни не прислали тут своїх ченців, які аж до їх скасування в 1786 році управляли костелом і його майном. Того ж року було закрито церкву Чесного Хреста під "Кайзервальдом", а її парохію перенесено до Петропавлівського костелу.

Українці-парохіяни за підтримки єпископа Петра Білянського перебудували костел на церкву святих апостолів Петра і Павла, додавши вежу з ампіровим "фронтісліцієм", та прикрасили всередині гарно різьбленим іконостасом з іконами роботи Остапа Білявського. Нинішня Петропавлівська церква, як в архітектурному плані, так і з огляду на оздоблення – один з найбільш убогих храмів Львова.

До первісної прямокутної нави, що завершується восьмигранною апсидою, Павліни добудували трохи вищий й видовжений пресбітерій, а після переходу костелу до рук українців у 1798 році було добудовано притвор з ампіровою дзвіницею за планами будівничого Фессінгера. У заглибленнях вежі, на висоті першого поверху Лука Долинський намалював образ Христа, що передає Петру ключі неба (на фронті), та образи св. Петра і Павла (по боках). Першу з фресок спотворила пізніша реставрація, решту дві бокових знищені часом і погодними умовами.

У 1884 році внук нашого академічного маляра, архітектор і декоратор Іван Долинський розписав церкву всередині орнаментальною поліхромією.

З внутрішнього оздоблення церкви, окрім згаданого уже барокового іконостаса, заслуговує на увагу головний вівтар з іконою Богородиці кисті монаха Ґавенцкого, який Павліни привезли з Ченстохови. Дерев'яну ризу на іконі різьбив наприкінці XVIII століття різьбяр Петрович, а золотив Лука Долинський. Після Павлінів у церкві залишився розкішно різьблений амвон у стилі рококо з образом павлинського ченця-проповідника. На місці двох бокових, також виконаних у рококо вівтарів з образами св. Теклі і розкаяння св. Петра (кисті Долинського) пізніше було розміщено два нові вівтарі наче б у стилі українського народного мистецтва, з образами Петра і Павла (Т. Копистинський) та Воздвиження Чесного Хреста (А. Монастирський). Перед церквою стоять статуї Петра і Павла, грубої каменярської роботи.

Andrij