Село Летяче (Литячі): карта вулиць, фото, опис

Село Литячі (Летяче) Тернопільської області відоме ще з 1424 р. і розташоване на березі річки Дністер у межах Дністровського каньйону. Саме тоді Великий князь Литовський Вітовт надав кілька сіл шляхтичу Теодорику з Язлівця, серед них були і Литячі. Про це село також згадується у травні 1464 р. у книгах суду в тогочасному місті Галичі. А вже у 17 столітті бачимо це поселення, позначене на відомих мапах картографа Боплана.

Неподалік від села було виявлено археологічні пам'ятки трипільської культури. Його назва (за однією з версій) походить ще від часів нападів турків і татар, які весь час здійснювали набіги на українські землі, тобто, "налітали на них". З двох сторін від заходу до півдня село оточує ріка Дністер. Обидва береги річки вкриті лісами, які однак тягнуться зовсім неширокою смугою. Далі починається відкрите плато, на котрому практично всі незаселені ділянки використовуються як орні землі. Село перебуває у зоні помірно-континентального клімату з нежарким літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. Середня температура липня становить +20-22 градуси за Цельсієм, а січня – від -6 до -7 градусів морозу.

Село Литяче було відоме своїми садами. Майже кожен господар мав власний сад, плоди якого споживав він сам та його сім'я, а решту продавав купцям-євреям. Село славилося також і своїм ткацьким промислом. У давнину тут виробляли різноманітного роду скатертини, рушники, пояси, полотна, вовняні сукна і міхи. Місцеві господині пряли прядиво, вовну з овець, яку потім фарбували у різні кольори. Пізніше ткачі виробляли розмаїті кольорові тканини. Але переважна більшість мешканців займалися, звичайно ж, землеробством.

До Першої світової війни у селі працювала цегельня, а також діяли – "Січ", "Просвіта", "Сільський господар", "Рідна школа" та інші товариства, в тому числі – кооператив і молочарня. Кооператив був головним торговельним центром у селі, зразковою крамницею, де продавався товар найвищої якості. У ті часи, в міжвоєнний період у тому самому будинку кооперативу розміщувалася читальня "Просвіти" із невеликим залом та сценою, де час від часу відбувалися вистави. У читальні була розміщена невелика бібліотека. У 1930 р. почала діяти молочарня. У той час у центрі села проживало 6 єврейських родин, які тут мали власні крамнички.

Після закінчення Другої світової війни, вже у 60-тих роках XX ст. село почало розбудовуватися, тут було зведено нову школу, проведено водопровід та здійснено електрифікацію. У 1968 р., у центрі села встановили пам'ятник "Скорботній матері", яка чекає своїх синів із війни. Крім того, було збудовано новий торговий будинок і двоповерховий дитячий садок. Лише у 2007 р. до села було проведено природний газ.

На сьогодні у центрі села старовинна церква 1824-1828 року побудови, котрою користується громада ПЦУ, та невелика Українська греко-католицька церква, яку було збудовано ще на зорі Незалежності України, у 1991 р. З історичних пам'яток зберігся також старовинний римо-католицький костел, багато старовинних фігур та хрестів, цікаво оформлені джерела, а також місце давнього панського маєтку. Проте найвідомішою точкою, можна сказати "візитівкою" села є скеля з видовбаною у ній печерою, звідки відкривається розкішний краєвид на долину та на острівці "Інь та Янь" цікавої форми посеред течії Дністра. Про всі ці місця можна дізнатися більше на відповідних сторінка нашого сайту. У селі також функціонують: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, бібліотека, 3 приватні продовольчі та 1 господарський магазини, сільський клуб, пошта і пожежна частина, яка тут діє від 2016 р. У 2018 р. Литячі увійшло до складу Дорогичівської сільської громади, проте вже з 2020 р. воно перебуває у складі Товстенської селищної громади.

Andrij