Церква св.Миколая (м.Львів): карта, фото, опис

Церква св.Миколая розташована біля підніжжя Замкової гори (у старих документах вона згадується як "Будельниця"), при вулиці "під Брамкою", на розгалуженні вулиць Замарстинівської та Жовківської (нині вул. Б. Хмельницького), Святомиколаївська церква вважається найстарішою з церков Львова.

За сфабрикованою в XV столітті "грамотою князя Льва", вона існувала вже у 1292 році і була надворною церквою князя. У міських актах Львова церква згадується в середині XV століття разом з церквами Міською (Успенською), церквою св. Юра, церквою св.Онуфрія, Теодора, Богоявлення, Воскресіння і Благовіщення. У 1471 році її було звільнено від податків, а в 1543 році – від замкового суду, через що вона стала "юридикою", здійснюючи право суду над жителями церковної землі. Маєтності, якими наділили церкву св. Миколая українські князі, мали охоплювати частину жовківського передмістя та Лисинецькі, Знесенські і Кривчицькі наділи. За часів пароха о. Степана (1539–1579) при церкві було засноване Братство, яке управляло юридикою до 1744 року та здійснювало патронат над церквою. Братство висилало своїх відпоручників до Ставропігії, разом з якою "во всем одностайне, вірне а неодступне аж до сконченя" відстоювало права поневоленої нації.

Сучасна церква своїм виглядом завдячує основній реставрації кінця XVII століття, про що свідчить напис на передній арці головної нави. Для неї характерне горизонтальне планування у формі рівнораменного хреста. До головної нави, над якою на могутніх луках зводиться еліптичної форми купол зі світильником, зі сходу примикає прямокутний пресбітерій з напівкруглою апсидою із меншим куполом, а із заходу – прямокутний притвор, який називали "бабинцем". По боках маємо короткі нави, з яких права закінчується напівкруглою апсидою, а ліва – плоскою стіною, зрізаною наприкінці XVIII століття, коли було добудовано захристію.

Архітектурний ансамбль Святомиколаївської церкви навіває враження глибокої старовини, яку підкреслює тесовий камінь її первісної конструкції, відкритий при реставрації влітку 1924 року. Дивлячись на горизонтальний план церкви св. Миколая, можна з великою правдоподібністю припускати, що початково церква була центробазиліковою, причому бічні нави за довжиною рівнялися з притвором, і лише вільно проведена у XVII столітті реконструкція надала їй нинішній, хрестоподібний вигляд.

Особливо гарний вигляд церква має зі сторони вівтарних апсид, що у поєднанні з ренесансними куполами творять привабливу єдність. Цього не можна сказати про фасад церкви з її трикутним, бароковим фронтоном. При останньому відновленні фасад було прикрашено фресками Петра Холодного, з яких три (а саме Розп'яття, Богородиця та святий Іван) по боках зайняли місце знищених розписів XVIII століття, а ікону святого Миколая над входом митець додав уже самовільно.

Внутрішня обстановка церкви вражає нас своєю убогістю. Спричинились до цього спустошення та пожежі, які нищили церковцю протягом чи не цілого XVII століття та кілька разів наприкінці XVIII століття. Стіни почорніли; вічна напівтемрява через замурування чотирьох великих вікон у великому куполі навіює враження пустки, серед якої в бокових навах чорніють два престоли у стилі рококо, дві такі ж сповідальниці, амвон та рококовий іконостас в пресбітерії – усе витримане в темно-брунатних барвах, зі скупою позолотою.

Уся обстановка церкви у стилі рококо походить з кінця XVIII століття і завдячує своїм існуванням старанню та коштам тогочасного пароха о. Дунікевича і, тоді ще крилошанина, а відтак єпископа Петра Білянського. За часу їх діяльності усі вільні кутки церкви було заставлено вівтарями, яких ще в XIX столітті у церкві було сім. Лобеський, який описував ікони львівських церков середини позаминулого століття, застав тут ще багато старовини з XVIІ, а може, й попередніх століть, зокрема частини старого іконостаса, розвішані по всій церкві. Нині усі ті пам'ятки можна перелічити на пальцях: ікона Богородиці з Дитям у вівтарі лівої нави, добрий розпис XVII століття, на золотому фоні із тиснутим ренесансним орнаментом; друга, менша і, мабуть, новіша Богородиця у лівому крилосі перед іконостасом, уся покрита позолоченою "суконкою"; далі – погруддя св. Теодора Тірона, храмовий образ знесеної церкви св. Теодора, св. Миколай Чудотворець, теж закритий позолоченою суконкою, та ікона Покрови Богородиці на стіні головної апсиди, найцікавіша іконографічна пам'ятка Святомиколаївської церкви. Лозинський назвав цю Богородицю "крилатою", не зауваживши, що ці "крила" – це символічні стяжки, що, піднімаючись із рамен Богородиці, символізують ласки, яких ждуть від Христової Матері грішні душі.

Решта образів нові. Дух вісімнадцятого віку передає "Свята Родина" біля входу з бабинця до головної нави. На стінах лівої нави висять два академічні образи – голова пророка Ісаї та "Христос в дорозі до Емаусу", які у 1857 році пожертвував для церкви галицький намісник А. Ґолуховський (старший). У великому вівтарі стоять два різьблених ажурних хрести у срібній гравірованій оправі, з яких більший має кириличні, молдавські написи. У підлогу пресбітерію вмуровано два невеличкі уламки нагробних плит із затертими написами і орнаментом. Багато нагробних плит було перенесено до П'ятницької церкви, де ними... викладено долівку.

Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.

У 1990 році було відреставровано розписи храму. Сьогодні храм чинний, у ньому відправляються Богослужіння - як у церковні свята, так і в будні. Належить до Української Православної Церкви Київського патріархату. Неподалік стоїть костел св.Івана Хрестителя, який також пам'ятає ще княжі часи... А за 3 хвилини ходу по вул.Богдана Хмельницького - монастир оо.Василіян з уже згаданою вище церквою св.Онуфрія.

Опрацювала Катерина Судин

Найстарішою кам'яною спорудою у місті є церква св. Миколая на вулиці Б. Хмельницького, колишньому Волинському шляху. Згадку про неї зустрічаємо в грамоті князя Льва з 1292 року. За формою і кон­струкцією вона відноситься до типу споруд, що сформувався у Київській Русі з урахуванням елементів візантійського зодчества. Це хрестокупольний храм, що завершується зі сходу апсидою, увінчаною також куполом. Саме в апсиді зберігся характер старої кам'яної кладки стін, бо храм декілька разів відновлювався після руйнувань. Теперішнього вигляду на­дали йому, найправдоподібніше, в першій половині XVII століття.

В.Овсійчук. Архітектурні пам'ятки Львова. - Львів, "Каменяр", 1969.

Kate