Село Репужинці (Чернівецька обл.): карта вулиць, фото, опис

Село Репужинці Чернівецької області було засновано у 1353 році паном Аскольдом Репужинецьким і знаходиться на правому березі Дністра, на відстані 22км на північ від колишнього районного центру (міста Заставна) та за 45км від обласного центру. Село має автобусне сполучення. На південному сході межує із селом Кулівці, на південному заході – із селом Хрещатик, на заході – із селом Добрівляни Тернопільської області, котре розташоване на іншому боці Дністра. У північному напрямку від села знаходиться найпівнічніша точка Чернівецької області. На околиці Репужинців було виявлено стоянку трипільської культури.

Стосовно походження назви села, існує кілька версій. За однією з них, слово "ріпа" латинською означає "яр", тому й село, де навколо є ряд ярів, може називатися Репужинці. Згідно з другою версією, село отримало свою назву від засновника – пана Репужинського. Вважається, що перше поселення людей на цій території знаходилося в урочищі Суходіл або Пожарниця. Назва урочища вказує на те, що раннє село, скоріш за все, згоріло під час нашестя татар. Другим місцем, де оселилися місцеві мешканці, було урочище Долинки, але і воно не збереглося. Третє поселення розташоване на правому боці яру. Його мешканці оселилися біля джерела під назвою Тернавка. Саме від нього і розрослося сучасне село Репужинці.

Історія цього села є складовою частиною буковинського краю, який упродовж ІX – XІІІ ст. входив до складу Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. З 1345 до 1359 рр. Буковинські землі перебували у складі Угорського королівства. Після того, як в середині XІV ст. було утворено Молдавську державу, ці землі увійшли до складу Молдавії. У Молдавському князівстві селяни були особисто вільними, але були змушені сплачувати численні податки, десь до 20 повинностей: подвірний грошовий податок, натуральні податки на утримання війська та адміністрації і багато інших.

Селяни переважно займалися землеробством: вирощували пшеницю, жито, овес, ячмінь, горох, просо, льон і коноплі, а також – розводили корів, овець, волів, свиней і коней. Великим було також значення бджільництва. За свідченнями істориків, кріпацтво у Молдавському князівстві законодавчо оформили у 1646 р. Воно полягало у тому, що кріпакам було заборонено покидати постійне місце проживання, а феодалам було дозволено розшукувати і повертати кріпаків. Цікавим фактом також було і те, що у Молдавському князівстві жінки не вважалися кріпаками. Однак, поступово становище селян весь час погіршувалося. У другій половині XVІІ ст. були введені ще й інші податки. Пізніше, внаслідок численних нападів татар село почало занепадати і відродилося знову аж у 1772 р.

З 1774 року село Репужинці як частина Буковини перейшло під владу Австрійської імперії. Відтоді ці землі належали австрійським землевласникам. За свідченнями дослідників, хоча тягар кріпацтва і не був таким важким у цій місцевості, як на землях Великої України під царською Росією, але селяни радісно зустріли звістку про реформу скасування кріпацтва 1848 р. Вони знесли серпи, сапи, граблі і коси, скинули їх у яр та закопали. Потім на цьому місці встановили хрест як символ падіння панщини, нині тут встановлено каплицю. У ті часи поселення було також відоме і своїми промислами. У вільний від основної сільськогосподарської роботи час чоловіки видобували будівельний камінь, а з тесаного виготовляли хрести і жолоби.

У роки Першої світової війни багато місцевих мешканців воювали проти союзників Росії на італійському фронті, чимало з них там і загинуло. Після закінчення цієї війни Репужинці стали власністю Румунії, румуни заборонили українську мову і обклали населення численними податками. У 1932-1933 рр. Репужинці стали місцем притулку для втікачів з України від Голодомору, які сюди добиралися через Дністер. Так, достеменно відомо зі спогадів очевидців, що тут рятувалися від голоду українці із Вінниці і Житомира.

До Другої світової війни Репужинці були відомими завдяки замку-палацові місцевого поміщика (не зберігся). У березні 1944 року тут було встановлено радянську владу. Як наслідок, вже у 1946 році у селі виник голод через велику засуху і грабіжницьку політику сталінського режиму. Багато місцевих селян повмирало від голоду.

У наш час це старовинне село приваблює туристів тим, що тут зберігся склеп-мавзолей та мурована Покровська церква із розписами XVІІІ ст. у бабинці та оригінальною дерев'яною дзвіницею. Станом на 2001 рік тут проживали 1932 особи. Нині у селі знаходяться 2 школи – загальноосвітня і музична, а також тут повноцінно функціонують: лікарська амбулаторія, Будинок культури, 2 бібліотеки і 5 торгових закладів. Після адмінреформи село входить до Кадубовецької громади Чернівецького району.

Репужинці гарно вписуються у нитку автомобільного чи велосипедного туристичного маршруту понад Дністром – можна відвідати Хрещатик, Василів та інші села і оглянути численні історичні та природні цікавинки, розкішні краєвиди Дністровської долини. А от відвідини Репужинців під час сплаву Дністром будуть, на жаль, не надто зручними. Річ у тім, що найцікавіші місця села розташовані у його південній частині. А це – майже три кілометри пішки від берега Дністра, при тому угору і переважно по відкритій місцевості.

Andrij