Місто Бучач: карта вулиць, фото, опис

Історія

Місто Бучач, що розкинулось в долині річки Стрипи, – адміністративний і культурний центр Бучацького району Тернопільської області. Від слова "буча", старослов'янського походження, (переклад: "вода напровесні, бистрина і глибінь") походить назва міста. Відносно дати заснування міста - 1260 р. чи 1397 р. науковці не зійшлися на одній думці. Однак, відомо, що давньоруське поселення, яке до 1340 р. входило до складу Галицько-Волинського князівства, існувало на території сучасного міста.

На поч. XIV ст. тут було збудовано дерев'яну оборонну фортецю. Спершу Бучачем володіли русини - магнати Бучацькі, які відзначилися, захищаючи Галичину і Поділля від кримських татар. Згодом місто (у складі Східної Галичини) наприкінці XIV ст. відійшло під владу поляків (за володіння містом змагалися Литва і Річ Посполита). У 1515 р. Бучачу було надано Магдебурзьке право, а вже з 1558 р. тут два рази в рік відбувалися ярмарки, а торги - щочетверга. На той час у місті були розвинуті ремесла та рільництво. 1580 р. дерев'яну фортецю розібрали і звели кам'яну (до наших днів збереглися руїни цього замку). Першу муровану церкву святого Миколая збудовано 1610 р. Не оминула місто і національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (козацькі війська захопили замок у вересні 1648 р.). Двічі (у 1655 р., 1667 р.) кримські татари, не здобувши місто, спалили його. 18 жовтня 1672 р. було підписано Бучацький мир, за яким через місто проходив кордон між Туреччиною та Польщею. Однак це тривало недовго – через 11 років Польща витіснила звідси турків. Згідно першого поділу Польщі (1772 р.) місто відійшло під владу Австрії. При монастирі отців Василіян у 1804 р. було засновано гімназію (тут здобували освіту видатні діячі культури, літератури та мистецтва України та Польщі). Впродовж 1809 р. — 1815 р. Бучач знаходився під владою Росії. Як не прикро, але не оминали мешканців міста стихійні лиха і хвороби: епідемія холери (1831 р.), велика пожежа (1865 р., згоріли тоді ратуша, монастир, церква, костел, синагога...). Скасування панщини значно прискорило розвиток економіки, основою якої було рільництво 1848 р. До пожвавлення промисловості та й торгівлі спричинилося будівництво залізничної гілки Станиславів-Бучач-Ярмолинці (1884 р.). У другій пол. XIX ст. Бучач став відомий завдяки ткацьким виробам та килимам.

У часи Першої світової війни місто пережило вкрай важкі часи, адже між долинами Серету і Стрипи проходила фронтова лінія, а 15 серпня 1914 р. місто зайняла царська армія і перебувала тут аж до липня 1917 р. Далі австро-німецькі війська відбили місто. У період визвольних змагань початку XX ст. тут було створено військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка, який активно діяв у ті часи. 1 листопада 1918 р. українці взяли владу у Галичині в свої руки і створили Західно-Українську Народу Республіку. Багато подій тих часів пов'язано з Бучачем. 1923 р. було відкрито бібліотеку від "Просвіти", через рік — повітову учительську бібліотеку. Не оминули місто і його жителів жахливі події Другої світової війни: три роки (1941 р. — 1944 р.) місто перебувало під окупацією німецьких військ. Тоді було зруйновано залізничну колію у напрямку до Івано-Франківська (на жаль, її так і не поновили). У повоєнні роки життя у місті прийшло в звичне русло: було відбудовано житловий комплекс, розширено межі міста, стала до ладу промислова та культурно-освітня сфери. З 1991 р. і по сьогодні Бучач - культурний центр не тільки Тернопільщини але й усієї України.

Туризм, пам'ятки

Вразять туристів своєю красою та неповторністю архітектурні пам'ятки Бучача, зокрема, Бучацький замок (кін. XIV ст.), церква в урочищі Монастирок (XVI ст.), церква св. Миколая (1610 р.) з дзвіницею (XIX ст.), Парафіяльний костел Успіння Богородиці (1761 р. — 1765 р.), комплекс монастиря отців Василіян з Хрестовоздвиженською церквою та дзвіницею (1753 р.), ратуша доби пізнього бароко (1750 р. — 1751 р., архітектор Бернард Меретин і скульптор Йоганн Георгій Пінзель, фінансова підтримка графа Миколая Потоцького), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764 р.); а також придорожні фігури Св. Іоанна (1750 р.) і Св. Анни (1751 р.); пам'ятка природи — залишки парку кін. XVIII ст. — поч. XIX ст.; пам'ятки історії та культури — меморіал Слави (1954 р.), погруддя Тараса Шевченка (1968 р.), поховання на міському цвинтарі Січових Стрільців і жертв репресій 1940-х років (1992 р.), символічні могили воякам УПА та євреям, які загинули під час Другої світової війни (1992 р.), два пам'ятники Тарасу Шевченку (1994 р., 1995 р.), пам'ятна таблиця доктору В. Гамерському та педагогу і композитору С. Ілевич (2002 р.), монумент-фігура Ісуса Христа (2003 р.)...

Вартує відвідати с. Скоморохи, яке за ландшафтом та красою природи можна прирівняти до Швейцарії. Тут варто оглянути: церкву святого Димитрія (1887 р., кам'яна, перебудована 1938 р.); пам'ятний хрест на честь скасування панщини; хрести на місці поховань німецьких та угорських солдатів (1944 р.); не завадить побувати на Скелі семи джерел (пам'ятка природи місцевого значення). Ну, а тих, хто бажає гарно та корисно провести час, зокрема, насолодитися природою та відпочити від гамірного і задушливого міста, радо приймуть туристично-оздоровчий комплекс "Лісовий" та оздоровчий табір "Лісовий дзвіночок".

Свої двері радо для туристів відчинять готелі (Бучач, Водограй, Юність...), ресторани та кафе (Альянс, Бучач, Водограй, Замок, Золотаві гори, Золотий ключик, Мандри, Стрипа, Українська ніч...) міста. Завітайте у місто Бучач!

Natalka