Вірменська церква та комплекс суміжних споруд у м. Львові був зведений у 1356-1370 рр. на кошти багатих купців сілезьким архітектором Дорингом і розташований у центрі старого Львова, неподалік від площі Ринок. Комплекс складається з трьох невеликих двориків, що сформувалися упродовж XІV – XX ст. в умовах вкрай обмеженого у просторі вірменського кварталу. Квартал знаходився у північній частині давнього середмістя м. Львова, поміж сучасними вулицями Вірменською, Краківською і Лесі Українки.
Комплекс Вірменського собору формувався упродовж кількох століть. До його складу відносяться: власне Вірменський собор Успіння Богородиці, мурована дзвіниця (1571 р.), колона св. Христофора (1722 р.), дерев'яний вівтар "Голгофа" XVІІІ ст., палац вірменських архієпископів XVІІ – XVІІІ ст. і монастир вірменських бенедиктинок (1682 р.).
Відомо, що вірмени з'явилися у Львові ще у XІІІ ст., а через століття перетворилися на одну з найбільших та найбагатших діаспор у місті. За історичними даними, колись громада вірменських переселенців, яка залишила свою батьківщину після монголо-татарської навали, отримала прихисток у цьому місті. За народними переказами, саме тут у XІІІ ст. вірмени заснували сад із дерев та кущів, що зростали на їхній батьківщині. Одного разу айва почала давати такі плоди, у розрізі яких можна було побачити хрест. У цьому явищі громада угледіла віщий знак і вирішила на цьому місці збудувати свій величний храм.
Вірменський собор Успіння Пресвятої Богородиці, який очевидно домінує у архітектурі всього комплексу, вважається однією з найбільш старовинних пам'яток Львова і є кафедральним собором львівських вірмен. Зовні цей храм має дуже прості форми. Однак, всередині перед зацікавленими туристами відкривається справжнє диво мистецької майстерності. При радянській владі ця сакральна споруда не функціонувала за своїм призначенням, тут розмістили сховище старовинних шедеврів українського іконопису, лише на початку 2000-х рр. собор повернули вірменській громаді міста. Відомо, що у святині у червні 2001 року молився Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого візиту в Україну. На сьогодні головний вхід до сакральної будівлі відкрито з вулиці Краківської.
Дзвіниця собору була споруджена у ренесансному стилі відомим архітектором Петром Красовським у 1571 р. і відразу стала невід'ємною частиною архітектурного ансамблю. Північне подвір'я комплексу межує зі спорудою монастиря вірменських бенедиктинок XVІІ ст. Корпус монастирських келій бенедиктинок (1682 р.) об'єднувався із собором за допомогою відкритої ренесансної аркади. Пізніше, у XVІІІ ст. архітектура ансамблю була доповнена новими спорудами барокового стилю, серед яких розміщена на подвір'ї дерев'яна різьблена каплиця XVІІІ ст., у якій знаходиться вівтар "Голгофа". У східному дворику розташована декоративна колона, виконана у бароковому стилі і споруджена на честь Кшиштофа Августиновича, тогочасного голови вірменського суду, яка була присвячена св. Христофору (1722 р.), що вважається захисником від раптової смерті та потрясінь.
До комплексу Вірменського собору належить також палац для резиденції вірменських архієпископів XVІІ – XVІІІ ст., відбудований і розширений з ознаками пізнього барокового стилю після сумнозвісної пожежі 1778 р. Між вулицею і собором розташований південний дворик, тут видно аркаду з колонадою XV ст., у цьому дворику зберігаються надгробні плити, перенесені сюди з інших старовинних вірменських храмів і цвинтарів. Південний дворик, як правило, зачинений для відвідувачів, однак його можна вільно оглядати через решітку огорожі. Зі східного подвір'я на північне і південне ведуть барокові брами. Східне подвір'я через наскрізний прохід провадить на вул. Лесі Українки, на арці цього проходу зазначена дата – 1779 р., саме тоді було відновлено споруди після вже згаданої пожежі 1778 р.
Комплекс Вірменського собору у місті Львові вважається унікальною пам'яткою східної культури на європейських теренах, одним з найдавніших та найбільш самобутніх ансамблів у багатій архітектурній спадщині Львова і належить до пам'яток архітектури національного значення та до Світової спадщини Юнеско.
Вслід за латинською катедрою, почесне місце серед давніх мурів міста посідає Вірменський собор (катедра), яка своїм початком сягає углиб XIV століття.
Оточена вулицями Скарбківською (вул. Лесі Українки) з півночі, Вірменською з півдня, а зі сходу і заходу – корпусами кам'яниць, комплекс забудувань катедри творить замкнений у собі світ, наче фрагмент далекого Сходу, перенесений під сіре небо Львова. До цього комплексу входить катедра з цвинтарищем, монастир вірменських Бенедиктинок з подвір'ям, архієпископська палата та парохіяльний дім. Через вірменський закуток веде один з найбільш мальовничих проходів Львова, який починається входом попід вежу-дзвіницю, проходить повз апсиди катедри і виводить нас на вулицю Лесі Українки.
Вірменські емігранти, які поселились Львові ще у княжі часи, були православними і на рівні з іншими "схизматиками" терпіли, поки в 1623 році не прийняли унії. З того часу почалася їх повільна але послідовна полонізація.
Замість первісної дерев'яної церковці у 1363 році постала кам'яна, яку будував архітектор Святоюрського храму Дорінг на візантійсько-вірменському залонні. Збудована Дорінгом тринавна центрально-купольна трьохабсидна церковця збереглась цілою донині. В XV столітті до неї з півдня прибудовано підсіння на чотирьох круглолуких аркадах з хрестовим склепінням. Тут, під вкритою надмогильними плитами долівкою, було місце вічного спочинку для вірменського патриціяту. В XVII столітті до первісної церковці із заходу прибудовано однонавну галерею з бочково-хрестовим склепінням й готично завершеними вікнами. Зберігаючи стиль своєї епохи, ця добудова була ренесансно-бароковою, різко контрастуючи зі старою будівлею. В 1723 році цілий костел підтягнуто під бароко. Безпосередньо перед війною архітектор Мьончиньскі провів третю прибудову, закладену на квадратному фундаменті і покриту круглим заскленим куполом, опертим не на пендентиви, а на так звані "тромпи", відомі в орієнтальній і старохристиянській архітектурі. Розбудову храму в західному напрямку до Краківської вулиці припинила воєнна завірюха. Будова куполястого портику з фасадом від Краківської вулиці поки що залишається у проекті. У дворику собору знаходиться дерев'яний вівтар "Голгофа".
З мистецьких пам'яток, що наповнювали інтер'єр вірменської катедри до останньої, початої в 1925 році реставрації храму, заслуговували на увагу вівтар св. Григорія під срібною ризою з 13 образами його мучеництва, заслонюваний іконою Петра й Павла, кисті Й. Хойніцкого з 1799 року; вівтарна ікона Розп'яття, мальована на мідяній блясі; пам'ятник Йосифу Торосевичу (†1669), засновнику вірменського педагогічного закладу; головний вівтар з цікавою іконою св. Трійці; пам'ятник вірменського патріарха Стефана 1577 року та обрамування дверей захристії, датоване 1671 роком; у скарбниці катедри зберігаються цінні рукописи з мініатюрами XIV століття.
Під час згаданої реставрації, влітку 1925 року, після усунення бічного вівтаря, що стояв біля правої стіни середньовічного корпусу вірменського собору, в досі замурованій віконній ніші було відкрито прекрасно збережений фресковий розпис кінця XIV століття. Його зміст складають монументальні постаті св. Івана Богослова зі св. Прохором, невідомого вірменського святого паломника, Христа-Пантократора (Вседержителя) на склепінні віконної ніші та розкішного килимового орнаменту на її основі. Крім цього суцільного й добре збереженого фрагменту середньовічної поліхромії, тут і там на стінах собору і колонах, які підтримують баню, відкрито набагато більше знищені останки фрескових розписів, які свідчать про те, що первісний вірменський собор безпосередньо по його завершенні наприкінці XIV століття від низу до бані вкрито фресковою поліхромією.
Стиль відкритого розпису – суто візантійський, винятково досконалі техніка й композиція зраджують участь українських малярів в розмальовуванню собору. Це поки що єдина пам'ятка фрескової поліхромії кінця XIV – початку XV століття, збережена на території Західної України.
Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.
До 1945 року храм був катедральним собором Львівської вірменсько-католицької архієпархії. Сьогодні це Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці, від 2000 року - кафедральний собор Української єпархії Вірменської апостольської церкви. Це єдиний храм Вірменської апостольської церкви в Західній Україні. Вірменський собор – пам'ятка архітектури національного значення у Львові, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. За радянських часів собор був перегороджений стіною навпіл і частина використовувалась як фондосховище Львівської галереї мистецтв. Зараз первісний інтер'єр відновлено. Поруч із собором розташована Преображенська церква, а до площі Ринок - 150 м.
Крім Кафедрального костьолу в XIV столітті споруджено у Львові ще дві видатні пам'ятки архітектури – церкви св. Юра та Вірменську, архітектором яких був Дорінг (Доре). Юрська церква не збереглась до нашого часу – у XVIII столітті на її місці поставили величнішу будівлю, а Вірменська церква, збагачуючись добудуваннями на протязі століть, нині є визначною пам'яткою львівського зодчества. Припускають, що вона була побудована в 1370 році, хоч ця дата не зовсім певна. Вірогідніше, Вірменський храм міг постати між 1370 і 1390 роками. Закінчення споруди припадає на тридцяті роки XV століття.
Церква будувалась за зразком вірменських святинь, але на ній позначились впливи романо-готичної архітектури Західної Європи та у великій мірі сліди запозичень староруського галицького зодчества (церква св. Пантелеймона в Галичі). Споруда ця невеликих розмірів – майже квадрат у плані, з апсидами, завершена дванадцятигранним барабаном з шатровим покриттям. Галерея з боку (від вулиці) існувала у XV столітті, але була значно нижчою. Після пожежі 1527 року її реконструювали в стилі ренесансу: добудували портал з східного боку і підняли верх. Мабуть, одночасно з церквою була зведена і дзвіниця, але вона не збереглася, її перебудував в 1570 році архітектор Петро Красовський. Дата ця стоїть над дверима в проході під вежею. Згодом, під час облоги Львова турками, вежа горіла, її відновили в тих же формах, що були надані П. Красовським. Купол дзвіниці пізнішого часу – XIX століття.
Стильові ознаки цієї споруди досить складні. Тут переплітається готика з ренесансом, будівля нагадує чудові творіння зодчого слов'янина Лук'яна з Врани (Лучіано да Лаурано), який в XV столітті працював у місті Урбіно в Італії. Під вежею іде прохід з вулиці на подвір'я церкви. Це немов своєрідний романтичний вступ до мальовничого ансамблю всього храму. Ризниця (захристія), побудована в XV—XVII століттях, стоїть збоку монастирського подвір'я, вхід до якого веде через внутрішні ворота, що походять з XVII століття, реконструйовані в XIX столітті. Поряд з ризницею стоїть каплиця з XVII століття.
У монастирському дворі зберігаються чудова галерея з орнаментованими колонами, входові двері до церкви з північного боку (XVII століття) та рідкісні твори кам'яної різьби з того часу – рельєфи "Невірний Фома" та "Св. Софія з дочками", вмонтовані в стіни ризниці. Вони взяті з надмогильних пам'ятників. Також мистецьку вартість має колона в дворі перед апсидами, поставлена в 1726 році, на якій здіймається постать св. Христофора. Серед скульптурних пам'яток церкви слід згадати надгробну плиту патріарха Стефана, створену в п'ятдесятих роках XVI століття в традиціях ренесансу з ремінісценціями готики.
Колись інтер'єр церкви був покритий розписами (кінець XV – початок XVI столітя), від яких залишились незначні фрагменти, особливо в ніші віконного прорізу, що був закладений цеглою, чим і пояснюється їх збереження під час пожежі. На початку XX століття будівлю капітально реставрували. Тоді ж на капітелі колон і на обрамлення вікон апсиди нанесли орнаменти, мотиви яких запозичено з древніх рукописних вірменських книг: купол оздобили мозаїкою за проектами художника Ю.Мегоффера, а весь інтер'єр заново розмалював художник Ян Розен.
Середня частина собору добудована в XVII столітті, а західна від Краківської вулиці – на початку XX століття. Головний вхід, стилізований під готику, похмурий і таємничий.
Овсійчук В. Архітектурні пам'ятки Львова. – Львів, "Каменяр", 1968.
